Майстерня-Х
Маніфест. Освіта для життя
Ми навчаємося, на жаль, для школи, а не для життя.
Сенека
На якомусь з етапів розвитку хтось, можливо, щось (вчені дискутують щодо цього) спрямував людство шляхом, який веде в безвихідь, або, можливо, у безодню (провалля). Варіантів загибелі, зникнення людства запропоновано надто багато. Їх не злічити. Складається враження, що людство шукає вихід. Розумних уже багато, але наставників все ще немає. Але ось що викликає здивування. Не всі усвідомлюють важливість і серйозність ролі освіти в порятунку людства. Чи-то грошей бракує, чи часу обмаль залишилося.
Існує, щоправда, педагогічна наука. Але футуризм для неї завжди був «слабким місцем». Продуктами її діяльності, як правило, є переписані загальновідомі істини з досвіду минулих поколінь і повна відсутність розуміння реальності, усвідомлення шляхів розвитку. Хоча, головна її проблема в тому, що вона постійно комусь належить. Педагогічна наука прийняла надто горду позу, а треба, щоб вона була робочою.
Досить про людство. Повернімося додому, в Україну.
Україна, яка має тисячолітню історію розвитку освіти, яка подарувала світові видатних педагогів, за останнє десятиріччя втратила сформовану освітню традицію. Це не викликає жодних сумнівів.
Зумисне чи від заздрості, шляхом реалізації проектів, грантів Захід і США закидали нас «педагогічним непотребом». А наші «реформатори» наввипередки почали впроваджувати все те, від чого наші «вчителі і доброзичливці» вже відмовляються. При цьому вони наполегливо запозичують елементи потужної і ефективної радянської системи освіти. Мабуть, професіоналам, здатним мислити, роз’яснення не потрібні.
Не будемо заглиблюватися у роздуми щодо того, хто і яке місце відводив для України на перехресті Європи і Азії. Зрозумілим є тільки те, що воно не потребувало настільки якісної освіти, яка існувала в Україні.
Цікавим є інше. Чи є у нас ще шанси? З нашою економікою, політичними «елітами», засиллям «грантоїдів» в усіх управлінських кабінетах? Та ще й при повній відсутності довіри до влади, дієвих антикорупційних сил, громадського руху – всього того, що називають «соціальним капіталом». Вважаємо, що шанси все-таки є, навіть досить здійсненні, реалістичні. Потрібно тільки зупинити занепад освіти, чітко визначити її змістовну основу і структуру. Необхідно розмежувати освіту і політику. Політикою повинна стати сама освіта. Приклад останніх років засвідчує, як політичний плюралізм наверху породжує звичайний маразм внизу.
Перш, ніж розпочати реконструкцію системи освіти в Україні, потрібно визначитися з архітекторами. Створити невелику майстерню і нехай проектують. Існує потреба в людях, не понівечених знаннями сотні незрозумілих слів, а наділені масштабним і ясним мисленням, які не прикрашені пагонами і значками, а вільні і при пам’яті. Надати допомогу саме таким людям виникне бажання у багатьох.
Як варіант, наша майстерня пропонує реконструкцію будівлі «без відселення», але з новим матеріалом і технологіями.
Мета
Народна мудрість каже: «Вік живи – вік учись». У документах ООН вона знайшла відображення як загальноприйнята світовим товариством програма «Освіта впродовж життя, або безперервна освіта». Мету цієї програми ми розглядаємо як освіту для життя. Сформулювали її коротко: освіта для життя – це вміння комфортно жити у світі, який постійно змінюється. Для цього необхідно:
- навчити самостійно і регулярно поповнювати знання та вміння;
- бути готовим до прийняття відповідальних рішень;
- захищати свої права, не обмежуючи права інших;
- зберігати за будь-яких умов гідність і честь;
- бути толерантним і великодушним.
Всього-на-всього…
Структура
Або каркас, якщо ми проектуємо будівлю. Загалом, це класичний варіант і структура системи освіти ще довго не буде змінюватися. Що ж ми пропонуємо посилити.
У системі дошкільної освіти
Освіта до народження
Назва умовна. Це те, що закладено під фундаментом. В народі накопичено багато мудрості, а в науці – знань про значення для здоров’я і розвитку дитини стану і поведінки матері в період вагітності. Існують різноманітні методики, вправи, рекомендації психологів і фізіологів, які необхідно покласти в основу єдиної державної програми, що стане обов’язковою для майбутніх батьків.
Для цього в медичних закладах потрібно відкрити психолого-педагогічні кабінети. Відвідування цих кабінетів повинно стати нормою для майбутніх мам, такою ж, як обов’язковість відвідування лікарів.
Без сумніву, це потребує підготовки відповідних спеціалістів.
Від народження до трьох
Для визначення цього періоду використовують різні наукові терміни. Ми обрали літературний варіант – «поки не пізно». Таку назву має книга відомого японця Масаро Ібукі: «Після трьох уже пізно».
В багатьох країнах створюються найновіші програми і методики розвитку дітей цього віку (в Україні є навіть підручник для батьків). Дуже активно у цій сфері проявляє себе бізнес. Виникла індустрія з виробництва дидактичних матеріалів і відеопродукції. До речі, безконтрольної і тому дуже небезпечної.
Існує необхідність не тільки аналізувати вітчизняний і світовий досвід, але й оцінювати діяльність мережі закладів, які надають освітні послуги дитячій віковій категорії «поки не пізно».
Проаналізувати і розвивати.
Від 3 до 5
«Золотий вік» розвитку особистості
Це вже не літературний, а загальновживаний термін. У світі стрімко зростає мережа дитячих дошкільних закладів. Система дошкільного виховання описана ще у проекті ідеальної держави Платона! В Русі проблема формулювалася, як завжди, образно – «навчати і виховувати дитину потрібно, поки вона лежить поперек лави».
Ми вважаємо, що саме підготовка кадрів є найбільш важливою для реконструкцію цієї системи. Оскільки саме дошкільна освіта і є вищою. І працювати в цій системі повинні дуже талановиті і всебічно розвинуті спеціалісти. Вони потребують певного рівня компетентності, але й заслуговують на винагороду за свою діяльність.
Що більше ми вивчали досвід зарубіжних країн, то більше переконувалися у тому, що Україна стрімко уповільнила розвиток тих сфер, показники яких колись були найкращими у порівнянні з іншими країнами. До речі, візьміть програми кандидатів у президенти і спробуйте знайти в них питання дошкільної освіти, висвітлені нами. Це ми до слова…
5-6 років
Передшкільна освіта
У деяких країнах світу діти п’ятирічного віку зобов’язані відвідувати школу. А у нас виникають дискусії щодо шестиліток. Важливо, не у якому віці, а як і чому навчати.
У більшості європейських країн прийняті закони про обов’язковість відвідування дитячого садка перед початком навчання у школі. Це було заплановано і в програмах розвитку системи освіти в Україні. Забули? Франція і Білорусь досягли 100% відвідування. Уже Саха (Якутія) і Чувашія це реалізували. А у Якутії для роботи з дошкільнятами створили навіть «Союз якутських дідусів».
Прийняті документи Євросоюзу, здійснюється розробка критеріїв і вимог щодо розвитку дошкільної освіти. Вони ввійдуть в різноманітні рейтинги і стануть одним з показників іміджу країни. Система дошкільної освіти утверджується як найважливіша сфера реалізації прав людини і рівних можливостей. Експерти світу назвали її «сильним стартом». Вони ж визнали, що найбільш вигідним є інвестування дошкільних освітніх програм. Здійснено підрахунки, які свідчать про те, що кожен долар, вкладений в дошкільну освіту, приносить у майбутньому чотири долари прибутку. Не забезпечивши рівність умов на старті, не варто говорити про справедливість на фініші. Ми здивувалися, дізнавшись, що в Москві в останні два роки будують по сто приміщень для дитячих садків. Загалом уряд затвердив програму розвитку дошкільної освіти до 2017 року!
Ще приклад. Данія і Фінляндія витрачають до 1% ВВП на субсидіювання, виховання і догляд за дітьми з народження до трьох років – більше, ніж ми на науку! І зовсім маленька примітка – у Японії на найбільшу повагу може розраховувати професор, який працює у дитячому садку.
Але ми говоримо про інше. У нас є пропозиція. Вона вже є предметом обговорень в освітньому середовищі. Для того, щоб вирішити суперечки про 12-річну освіту, доцільно відмінити рішення про обов’язковість 12 класу, і замість нього вважати ще одним обов’язковим класом початкової школи рік перед навчанням у школі, проведений у садку. Раніше його називали «нульовим». Можна обрати одну із назв: «стартовий», «перехідний», «клас підготовки», «вступний» тощо. Це робили. Таке запровадження є реальним.
У системі середньої освіти
Початкова школа
1-4 класи
Початкова школа не потребує суттєвих змін. Вона традиційно сильна. У цій системі шляхом інтегрованих курсів необхідно скоротити кількість предметів і звільнити час, щоб з першого класу запровадити вивчення іноземних мов, інформатики. Більше уваги приділити фізичній культурі, малюванню, музиці, співам, театру. Все це з користю для здоров’я доцільніше реалізовувати у так званій «школі повного дня». У школі з невеликою наповненістю класів виправданим є створення класів з наповненням учнями різного віку. Столітня педагогічна практика використання різноманітних методик засвідчила їх ефективність. Українських зокрема. Початкова школа в сільській місцевості може охоплювати 1-6 класи.
Основна школа
5-9 класи
Досягнувши стійкої психологічної підготовленості, забезпечивши здатність самостійно оволодівати знаннями, можна на цьому рівні посилити увагу до вивчення природничо-математичного циклу. У цьому аспекті в нас збереглися добре продумані програми. Є сенс до них повернутися. А також відновити систему трудового виховання. Зазначимо, що у новій американській освітній програмі «Гонка до вершини» (витрати на її реалізацію сягають 5 мільярдів доларів) особливе місце відводиться саме оволодінню знаннями в процесі вивчення предметів з природничо-математичним спрямуванням.
Щодо гуманітарного циклу, то він потребує радикальних змін. Це теж є зрозумілим. Оскільки те, що є, давно вже вийшло за межі здорового глузду.
Старша школа
10-11 класи
Звичайно, профільна. Але по-справжньому. З наявністю відповідного забезпечення. З різними видами навчальних закладів. Зв’язками з вищими навчальними закладами. Реальною профорієнтацією за участю малого і середнього бізнесу. На практиці. З необмеженими автономними правами. З єдиним колективом вчителів, учнів і батьків. Гнучка, з урахуванням можливостей сільської школи. З ефективною системою патріотичного і духовного виховання.
Необхідно усвідомити, що школа – не курси з підготовки до вступу в університет, а майстерня життя.
Щодо професійної школи – окрема розмова
В позашкільній освіті
Ще одна перевага системи освіти попередніх десятиліть, визнаної у всьому світі. Більшість наших учених, винахідників, майстрів мистецтва самореалізовувалися завдяки тому, що відвідували гуртки і студії, дитячі ансамблі і малі академії наук. Саме таким чином розкривається особистість, розвивається талант.
Сучасна позашкільна освіта в Україні знаходиться в умовах виживання. Але ми здатні здивувати світ. Для цього потрібно лише запланувати витрати на позашкільну освіту при формуванні державного бюджету, унормувати законодавчо і реалізувати через декілька років обов’язок держави щодо надання кожній дитині можливості здобувати позашкільну освіту. Так – 100%. Зайнятість дітей і розвиток їхніх талантів повернуть всі витрати. Ось він справжній пріоритет.
Особистий освітній простір
Пропонуємо визнати його як самостійну сходинку до здобуття освіти.
Школа давно уже не є єдиним джерелом освіти, тим більше інформації. Всім нам відомі біографії багатьох геніїв, життя і успіхи яких майже не пов’язані зі школою. Марк Твен говорив: „Я не дозволю школі перешкоджати мені здобувати освіту”. Ще більш тонко висловився Альберт Ейнштейн: „Єдине, що заважає моєму навчанню, – моя освіта”. В умовах сьогодення це очевидно, адже більшу частину інформації діти черпають з інших джерел.
Оскільки це особистий простір, то існує заборона на вторгнення в нього. Але вивчати, коректувати, прогнозувати – необхідно. У ньому величезні можливості творити щось і невидимі руйнівні сили.
Ми вже багато розгубили. Але головна наша втрата – діти. Вони беззахисні перед спокусливою агресією споживацького суспільства. Зона відчуження між поколіннями зростає.
Особистий освітній простір – практично біла пляма в нашій педагогіці. Не будемо займатися ми, прийдуть інші. Уже прийшли…
В системі професійної освіти
Її ніяк не можуть „добити” реформатори. Потужною була ця система у минулому. Сьогодні вона більше виконує соціальну роль – адже якесь місце потрібно відводити для сиріт, бідних…Державних коштів і розуму на розвиток професійно-технічної освіти вже не вистачає. І якщо економіка і бізнес прагнуть розвиватися, вони будуть змушені „інвестувати” в підготовку сучасних кадрів. Будуть довго роздумувати і хитрувати – необхідно їх змусити зробити це. Головне – система зберегла майстрів. Були б господарі.
Щоб не повертатися до питання бізнесу. Якщо бізнес уже готовий вважати себе чесним – він повинен „одружитися” з освітою. А держава – позбавити його „аліментів”, тобто не оподатковувати кошти, інвестовані в освіту. Позитивних прикладів такого „шлюбу” більш, ніж достатньо. Ну, хоча б наш південний сусід Туреччина.
В системі вищої освіти
Зазначимо, що навіть внесення змін до закону про вищу освіту суттєво не вплине на розвиток системи. Хаос панує.
Відвідавши кращі університети світу, знаючи українські, вихід вбачаємо в одному. Навіть найслабшим з них треба дати, ні, не автономію, свободу. Можливо, виживуть. Можливо, хтось з хуторів і перетвориться на Кампус. А ні – нам хутори теж потрібні. Це наше…
Чого потребує система вищої освіти України, так це, без сумніву, відвертості і правдивості інформації про стан розвитку галузі.
Щодо соціальних війн на межі школа – вищий навчальний заклад. Це запасний фронт, на якому ведуться відволікаючі маневри. Справжні бої за якість освіти мають вбути на інших ділянках.
Ми пропонуємо інший план дій. Для такої країни, як Україна, з її жахливою демографією і величезною кількістю вищих навчальних закладів, цілком реально зараховувати на навчання усіх, хто бажає вчитися (кількість місць в вищих навчальних закладах перевищує кількість випускників шкіл). Достатньо двох умов: шкільний атестат з відповідними оцінками і профпридатність, яку визначають вищі навчальні заклади. Тобто досягнення і знання з обраної спеціальності, стан здоров’я. Місць вистачить для всіх. Головне – знайти своє. Остаточно все на свої місця розставить перша екзаменаційна сесія.
А як щодо корупції? Якої? У школі і вищому навчальному закладі вона невидима. Про неї можна говорити, але визначає її наявність виключно ринок шляхом оцінки якості отриманої освіти.
Підвищення кваліфікації
Цей вид навчання ми упустимо. Питання функціонування цієї системи не врегульовані законодавством. Але це найважливіша ланка у забезпеченні безперервності навчання. Залишимо простір для роздумів і пропозицій.
Освіта „третього покоління”
В усьому світі в останні три десятиліття поширення набула система навчання „третього покоління”. Якщо сформулювати простіше, – навчання пенсіонерів. Є зародки її і в Україні.
Пенсіонерів у нас багато. І за віком наші молодші, ніж їхнє „третє покоління”. Здоров”я, правда, значно гірше. Так цьому теж треба навчатися.
Ну ось. Структуру розглянули. Не висвітлили питання індивідуальної освіти, самоосвіти. Не говорили про інклюзивну, екологічну, духовну, культурну освіту. Звичайно, це необхідні знання, які потрібно враховувати упродовж всього життя – від „першого” покоління до „третього”, адже вони допомагають самовдосконалюватися.
Зайдімо всередину. Що необхідно зробити і хто потрібен для того, щоб у цій будівлі освіти жили і навчалися жити.
1. Вчитель, викладач. Все, як і сотні років тому. Тільки вчитель повинен бути іншим. Не вказівником на дорозі, а тим, хто здатен супроводжувати дітей. Він повинен бути психологом, другом, порадником. Прикладом для наслідування, зрештою. Вважаєте, що цього достатньо? Ви праві. Яких тільки не було програм (програма «Вчитель»), форумів, обіцянок, звань…Знають наші вожді вразливі місця вчительства. Вдаватися до голослівних розмов-обіцянок можуть. Особливо щодо питання оплати праці вчителів.
Не вистачає тільки відчуття реальності, сміливості і послідовності у діях. Кому? Звичайно, їм, вождям. А потрібно всього лиш прислухатися до думок розумних і чесних, підтримати талановитих. Адже вони є! Існує ще «золотий резерв» серед українських вчителів. Шкода, що політикам цей кадровий ресурс потрібен виключно у якості розмінної монети. І хребет йому вони добряче пошкодили. А з опущеною головою майбутнє побачити складно.
Прийдуть здорові і молоді? А хто зайнятий пошуком таких людей, чому їх навчають? Все надто безнадійно. Влада завжди обманювала вчителя, але таке приниження…Гріх це, шановні. Професія учителя, вона ж від Бога.
Щось не так? Занадто сумно? Навряд чи, адже ми вихідці з вчителів, знаємо все з власного життя і досвіду.
«Створимо систему, у якій процедури заохочення і винагороди за досягнення будуть утримувати в школі перспективних вчителів, здатних забезпечувати ефективність власної діяльності; створимо передумови для того, щоб професіонали приходили у школи» – це пропозиція новообраного президента США. Вони здатні створити.
2. Новітні інформаційні технології, у тому числі космічні
Аналіз показників запровадження ІКТ в освітню галузь засвідчив низький рівень використання інформаційних технологій у навчальному процесі закладів освіти України. Найнижчий показник на території СНД. Ось у чому потрібен «прорив».
Завдання реалістичне для здійснення, якщо докладати зусилля всім світом. Тенденція: один учень – один комп’ютер (lap-top) повинна стати нормою у процесі здобуття шкільної освіти. Всі школи повинні стати складовими єдиної інформаційної мережі, всі діти – учні однієї глобальної школи-мережі, у всіх супутникові навігатори (ми ж космічна країна!). До речі, про супутник. Хіба складно здійснити запуск українського супутника для забезпечення освітніх цілей? Це б дало змогу бути попереду всіх! Вирішимо ці проблеми, і шкільних автобусів потрібно менше і сільську школі піднімемо.
У кожну українську сім’ю – комп’ютер. Ось що повинно стати спеціальною програмою олігархів і меценатів. Без конкурсів краси можна було б обійтися декілька років. Куди вони подінуться…
В усіх лікарнях, особливо дитячих, необхідний Інтернет. У нас найбільше хворих дітей. І епідемія для нас – звична справа.
Не вирішимо ці проблеми – бути нам на узбіччі прогресу і на кільцевих дорогах Європи.
Ми усвідомлюємо, яким небезпечним для людини є віртуальний світ, але процес не зупинити. Якщо так, то потрібно очолити його, здійснювати керівництво ним і диктувати свої умови.
3. Радикальні зміни в системі управління освітою
Термін «революція» буде найбільш вдалим. Існує необхідність у зміні всієї вертикалі.
Вона давно перетворилася з керма на гальма. І чинить тиск на школу більший, ніж атмосферний стовп. Цьому питанню ми можемо присвятити окремий томі навести приклади.
Фіни, до речі, розпустили «війська» можливих інспекцій і органів контролю. У школу можуть прийти виключно ті, кого запрошують, хто здатен запропонувати пораду і нову ідею. Важливим є результат, а не процес. Все просто, економно і гуманно. Тому система освіти Фінляндії вважається найкращою у Європі.
Доречно згадати і про економіку освіти. Це ще одна «біла пляма» чи, якщо бути точним, «чорна діра» української освіти. Не навчені ми ні заробляти, ні економити. Всі спроби здійснити фінансові реформи в освіті «знизу» – чергова радість і підмога для контрольних органів з назвами, які складаються з трьох букв.
Потреби у винаході велосипеда немає. Потрібні шляхи вирішення проблем, ефективні рішення. Було б бажання це реалізувати.
4. Звичайно, зміни у законодавстві
Україна стала першою країною, у якій після розпаду СРСР були прийняті закони прямої дії, що регулюють питання освіти. Вони відіграли певне значення, але в сучасних умовах зазнали внесення змін, «повилізали» анахронізми. Існує потреба у розробці єдиного Кодексу освіти. З урахуванням тенденцій розвитку освіти у країнах розвиненої демократії, міжнародної освіти, приватної, корпоративної. І , звичайно, з урахуванням наших пропозицій.
5. Новий зміст навчання
Оновлення змісту навчання є найбільш складним завданням. Не дарма вирішення цієї проблеми уникають «реформатори». Простіше змінити «5» на «12», «чверть» на «семестр», «екзамен» на «тестування». Раніше у школі навчали, як переписувати, а тепер – вгадувати. Спонтанність тут недоречна. Потрібно, щоб провідні науковці, і фахівці-практики, а не «залякані» методисти визначали зміст навчання, технології, питання щодо організації навчання наших дітей. Необхідно запроваджувати новітні освітні технології і стандарти. Впевненості у тому, що реалізувати все можна без запозичення зарубіжного досвіду і допомоги, немає. Потрібно усвідомити, що зміст навчання – це і є освіта.
6. Після цього потрібно вирішити проблему навчально-методичного (програми, підручники, навчальні посібники тощо) і матеріально-технічного забезпечення начального процесу. Деякі матеріали є застарілими. Чим можна їх замінити? Повірте, пропозиція на ринку видавничої індустрії щодо матеріалів з питань навчання дуже приваблива.
7. Створення Всеукраїнського Віртуального університету при Національній академії наук України надасть можливість талановитим людям, наділених прагненням до знань, (їх дуже багато в Україні) отримувати на його сайтах будь-яку сучасну інформацію. Нехай відкриваються наукові школи, здійснюється розробка проектів тощо.
Ось і все, ми змогли поселити в нашій новій будівлі освіти сім необхідних «мешканців».
Залишилося вирішити проблему щодо «реєстрації». Ми пропонуємо одну ідею (добір епітетів ви здатні зробити). Питання безперервності навчання (навчання протягом життя) потребує розробки нормативного документа. За словами римлян, те, що не засвідчено в документі, не існує зовсім. Так ось. Кожному з нас при народженні створюють медичну картку. З нею ми і живемо. Нормою повинно стати наявність у кожного громадянина картки освіти (навчання)! Уявили? Можливо, не зовсім одразу…
Щодо медицини. Ми можемо формально говорити про існуючі проблеми здорового способу життя. Адже немає сенсу говорити про це в країні, у якій найнижчий показник тривалості життя. Медицина має тільки одного справжнього друга і порадника. Це освіта. Тому процеси організації навчання, його змісту повинні спрямовуватися на найдорожче для кожної людини – здоров’я. Таким чином, освіта потрібна виключно для життя.
Будь-який маніфест закінчують закликом. Голос того, хто волає, в пустелі, – також заклик. Але ми знаємо, що в Україні є розумні і небайдужі люди. Кожен промовить слово – буде відлуння. Не мовчіть! Вони глухі, але ми не німі!
Ми закликаємо вийти з загального натовпу. З натовпу байдужих, заляканих, обдурених. Вийти і промовити: «Я! Я теж здатен думати і готовий діяти. Інакше, що я скажу своїм дітям і внукам».
Звичайно, ми усвідомлюємо, що будь-які проголошені реформи в умовах прогресування моральної деградації – порожній звук. Відомо, що все вирішуватиме «дзвінок», грошовий чек. Залежати буде все від розміщення «зірок», від того, на кого вкажуть «перстом». Ми ж громадяни країни соціальної пластичної хірургії. У нас все гаразд!
Тому не має потреби у тому, щоб що-небудь проголошувати, потрібно діяти. Кожен у себе, зі слухняною посмішкою, але по-своєму. Нас цікавить, чи знайдуться такі, які скажуть: «І ми так вважаємо». Якщо так – стане веселіше.
Для тих, хто зобов’язаний діяти, робити щось, а також для головного архітектора, вирішили звернення завершити цитатою президента (угадайте, якої країни): «Країна, яка випередить нас у розвитку освіти сьогодні, завтра буде попереду нас і щодо розвитку інших галузей і сфер. Тому я не змирюся з тим, щоб ми уступали іншим за показниками рівня розвитку освіти».
Ми теж не будемо з цим миритися.
Учасники “Майстерні-Х”
Без коментарів