Людмила Авескулова

Культуру творять культурою

– Взаємозв’язок культури та людини потрібно розглядати в триєдності: я в культурі – культура в мені – культура в тому, що я створюю. Однак, виходячи зі стану сучасного інформаційного простору, людина дезорієнтована, їй нічим відчути й розпізнати: що культура, а що псевдокультура. Якщо людина не має досвіду сприйняття продуктів культури, не навчилась цьому, то й не буде їх споживати. А коли отримала інформацію про позитивний вплив цих продуктів, співналаштувалась з ними, то й відчує насолоду і користь від такого сприйняття. Так само, якщо людина не сприймає витвір мистецтва, вона ніколи не отримає зворотного збагачувального зв’язку. Щоб її навчити, для цього є посередники – мистецтвознавці, котрі розповідають, як «читати» зміст цього твору.

Отже, перш ніж пропонувати людині певні продукти культури, потрібно дати про них інформацію, інакше буде спротив і нерозуміння. Тільки в середовищі, наповненому високими зразками продуктів культури, людина виховує це сприйняття і розуміє, де цінність, а де псевдоцінність, де корисне, а де руйнівне. Тому першочергове завдання сьогодення – окультурити простір людини, наповнити його конструктивною інформацією і дати механізми, щоб вона могла її сприймати – через слово, звук, символ.

– Ми говоримо про розвиток і вдосконалення через культуру, як відбувається цей перетворюючий ефект, коли людина та суспільство виходять на новий рівень осмислення своїх потреб і можливостей? Як культура безпосередньо працює на благо людини?

– В першу чергу, потрібно поєднати розвиток культури з розвитком індивідуальної та колективної свідомості. Тому що культура – це свідома діяльність, і чим глибше людина усвідомлює свою діяльність, тим вона більш культурна. Тільки коли людина відчує новий стан свідомості, то й зрозуміє, що це низько забирати в когось, щоб нажитися, використовувати свою владу і чиюсь незахищеність. Відповідно, культура – це такий спосіб діяльності, який завдяки розвитку свідомості, дозволяє знаходити у складному антропогенному середовищі шлях до більш досконалої соціальної організації, проходити ним, відкидаючи все недосконале, і створювати інфраструктуру для життєзабезпечення більш досконалої соціальної структури. Культура – це постійний процес вдосконалення людини, а отже – вдосконалення всього того, що вона створює навколо себе. Це той стан, коли ми здатні впливати на макропроцеси своїм мікрокосмом.

Вихід із нинішньої складної ситуації – в істотній зміні свідомості і, відповідно, у способі життя більшості людей. Цю зміну можливо забезпечити тільки засобами культури, через пошук та освоєння нових цінностей, смислів і норм життя. У більш локальній подачі – через преображення індивідуальної і колективної свідомості преображувати матрицю соціальної організації, яка існує на сьогодні в Україні.

Людина через роботу зі своєю свідомістю починає входити в гармонію, починає працювати зі своєю підсвідомістю індивідуально. І коли вона стає господарем своєї підсвідомості – не впустить туди жодну технологію і маніпуляцію. Найжахливіше ж те, що людина не розуміє, у неї закритий досвід до такого багатства, як її власна підсвідомість, не створюються умови, щоб людина пізнавала себе в глибину. При цьому нашими можливостями активно користуються інші, а людина начебто спить. Як тільки вона пізнає свою сутність і власну силу – все стане на своє місце: принцип маніпуляції зникне, бо він діє тільки тоді, коли людина несвідома. Тому знову таки нічого нового не скажемо, як тільки створити умови, щоб людина могла повернутися до пізнання самої себе, до істинності свого людського. Маємо вчитися поважати себе, усвідомити, що людина – найвища цінність (вище тільки Бог) і вона повинна відмовитись від думки «від мене нічого не залежить», перепрограмувати себе від ментального «моя хата скраю» на «я – частинка України». Потрібно делегувати своє власне право створювати нову модель і визначати своє майбутнє, створювати умови для нового рівня свідомості українського суспільства, для творення нової моделі соціальних взаємин, де чітко виписані завдання державних службовців як державних менеджерів, призначення інтелігенції, участь кожної окремої людини в націєтворенні.

– Проектуючи нову модель розвитку українського суспільства, чи включаються ризики щодо сприйняття і втілення цього «нового», адже навіть сьогодні, говорячи про потребу змін, використовуємо старі методи, остерігаємося радикальних перетворень, щоб вберегти стабільність?

– Людині весь час пропонують нове, вона відчуває потребу в новому і на цьому збудовані усі ринкові відносини. Тому зайве говорити, що людина не сприйме нового, та й про яке нове йдеться? Проблема в іншому – людині буде потрібно докласти своїх зусиль, не просто пасивно, а активно споживати культурний продукт, який у неї ще не відпрацьований. Адже коли пропонуються «новинки» моди, техніки чи якого іншого прикладного продукту – людина легко це сприймає, їй не треба напружуватись. А якщо ми говоримо про нове, яке потрібно не просто взяти, а ввібрати в себе, випрацювати власний інструмент для сприйняття більш високого рівня інформації, отут є додаткова праця, додаткові затрати своїх сил і часу. Цей супротив людина творить – щоб не напружуватись, а легко взяти й спожити. Цей принцип пасивності працює постійно, тільки на що він налаштований – на пониження, спрощення ситуації чи на розвиток, збагачення, довершеність? Ми розвиваємо низ чи верх?

– Розглянемо той аспект, коли люди позитивно відгукуються про потребу в окультуренні суспільного простору, навіть дають для цього частину свого заробітку тим, хто робить певні кроки у створенні й поширенні продуктів культури, але самі не приміряють ситуацію на себе.

– Що цікаво – на абстрактному рівні начебто всі розуміють цінності культури, активно про це говорять, розмірковують в статтях, але лише окремі особистості наближаються до розуміння, що це конкретне завдання вдосконалення самих себе.

– І це в першу чергу має стосунок до тих, хто займається культурною політикою…

– Для того, щоб пропагувати культурні цінності, їх потрібно ще вміти творити – на всіх рівнях своєї життєдіяльності. І в цьому є сила культури. Легко говорити, коли людина збудувала певний рівень, створила твір і ми ним надихаємось. Це є надбання культури. Не треба плутати культуру як засіб творення і відтворення і культурну спадщину. Якщо ми будемо ототожнювати ці поняття, то знову зведемо культуру до сфери, до музеїв і парків, не вміючи розпізнавати цінності, які там є. Навіщо вони нам, якщо ми, котрі маємо їх наслідувати, не вміємо зчитувати цю інформацію? Що і як будемо створювати і поширювати, не усвідомлюючи істинного змісту культури, не будучи носієм, суб’єктом культури? Не можна братися за макропроцеси, якщо ми не вміємо працювати на рівні мікропроцесів.

Потрібно починати із найпростішого: що ми, люди, є продуктами культури. Усе, що суспільство до нас творило і передало нам, усі засоби розвитку й вдосконалення, «правила» етики, структури, в яких ми знаходимось – це все продукти культури, які нас формують і які ми як носії маємо творити й розвивати. З погляду відповідальності або культури в людині, визначаємо так: я – продукт культури, я – носій культури, той що дає, привносить, збагачує і не відкидає переданого багатства, не руйнує те, що напрацьоване попередниками. Людина як продукт культури, як носій культури має трансформувати, розвивати ці надбання через власний продукт. Тому не потрібно розглядати культуру й людину окремо, відчужено, як це робиться сьогодні, культура не є сферою і професією. Культура не тотожна з мистецтвом, це засіб творення – через мистецтво, науку, освіту, право, будь-яке прикладне ремесло.

– Пригадую Ваш вислів про рівноцінну трискладову сутність людини: працівник-громадянин-сім’янин. Однак в дійсності в силу певних обставин ця гармонія порушується і якась складова виходить на передній план, щось відходить на задній, а то й взагалі стає незатребуваним… Так само людині стає „не до культури”, коли їй потрібно заробляти гроші, створювати власний бізнес чи перейматися іншими проблемами…

– Бізнес – це також продукт культури. Це та технологія людської праці, яка бере відповідальність від ідеї до отримання результату. Людина виготовила продукт, продала його і знову вкладає гроші під нову ідею, створює новий продукт. Тому технологія виготовлення і технологія продажу товару – це теж надбання культури. Ця технологія відпрацьовувалась і передавалось віками. На сьогодні ми користуємось цим продуктом культури і називаємо його бізнес-процесом, бізнес-продуктом.

Через те, що людство пройшло етап спеціалізації, культуру теж відокремили в певну спеціалізацію і відібрали в людини те, на що вона має право з Початку. Якщо тільки задано, що людина створена, щоб працювати, розвивати і множити щось – то це і є елемент культури. Культура є всередині самої людини, цей механізм, яким вона діє – це є культура і те, що вона створює – це продукт культури. Культуру ми творимо культурою.

Інша справа, який це продукт? Якщо він руйнівний, не збагачує когось, то порушується ціннісний принцип культури і такий продукт є продуктом антикультури. Простий приклад, людина виготовила певний продукт харчування, хтось з’їв його і поповнив власні сили, а інша людина виготовила свій продукт, його з’їли і отруїлися. На таких прикладних речах можна побачити руйнівний вплив продуктів культури і продуктів псевдокультури. Тому в суспільстві мають бути випрацювані механізми розрізнення якості продуктів, створених людиною. На сьогодні ми маємо критерії чистоти повітря, високоякісної води, ту граничну межу, переступаючи яку, ми шкодимо людині. Так само потрібно випрацювати критерії якості культурноінформаційного продукту.

– До культури завжди поверталися в часи суспільних негараздів, криз і морального занепаду, коли розвиток ішов вже не вгору, а ширився у ненайкращих своїх проявах по горизонталі. Сьогодні знову повертаємось до культури, але на якому рівні усвідомлення задач?

– Епоха, коли людина настільки відтиражувала своє минуле, свідчить, що людство, навіть не окремо наше суспільство, прагне нового переходу, нової моделі свого розвитку, нових знань про себе. Людство повертається до інструменту нових перетворень – до культури, можливо не до кінця осмислюючи. Це інтуїція, глибокі первинні знання, але людина ще не користується ними свідомо. Тому що людство вже пізнало культуру як головний і первинний засіб оновлення і створення нових парадигм свого розвитку. Доказом того є постійне прагнення вберегти культуру від різних викривлень, спроба окреслити те світло, яке несе культура.

Однак ми ще не засвоїли істинність, цінність цього явища або інструменту, не навчилися використовувати його як засіб, технологію, механізм, тому й маємо на сьогодні кількасот тлумачень культури і жодного робочого правила. А перш ніж творити щось нове, красиве й досконале, треба підготувати самий інструмент творення. Це як створити мелодію – передусім потрібно вивчити нотну грамоту й розписати партитуру, виготовити й освоїти музичний інструмент, і тоді вже зіграти її й відчути насолоду.

Культурі ще потрібно повернути її первинне, цілісне, всеохоплююче значення, а не брати те дискретне, яке розійшлося в тлумаченнях й інтерпретаціях. І коли ми його повернемо, будемо розуміти, яким інструментом володіємо і як з його допомогою творити новий етап нашого особистого й суспільного розвитку.

Записала Оксана Доброгорська

Перейти до обговорення