Філософія – для кожного, чи це прерогатива професіоналів? Чи варто підтримувати у дитини схильність до філософії?
Інформаційний привід: Хорхе Анхель Ліврага. Мистецтво завжди бути філософом
4 коментарі
Відкрите обговорення
Ваш відгук
Ви повинні бути авторизовані для відправки коментарів.
Червень 8th, 2008 at 21:18
Філософом може бути кожний, по своєму сприймати і приймати цей світ – це вже мудрість, а чому лише сиві й бородаті дідусі можуть називатися філософами? Вони, здебільшого, вивчають теорію, минуле, а життя ж не завмерло…
Найкращі флософи – то наші діти… їхні голівки не засмічені проблемами і питаннями про хліб насущний… вони ще мають отой безпосередній і чистий погляд на речі, які ми вже оцінюємо з точки зору грошей, тому і “філософствуємо” про світ матеріальний… Дитячі ж думки про пізнання світу, людини і людських стосунків вражають своєю мудрістю, вони такі світлі і чисті, що просто хочеться їх зутинити у моменті, аби нічого не змінювалось. Тому це, звісно, треба підтримувати у діток, а нам, дорослим, не втрачати цієї дитячої безпосередньості…
Липень 10th, 2008 at 09:43
Личное мнение (оно не обязано совпадать с другими) – тяга к философии должна поощряться, независимо от возраста.
Человек минимум будет знать умные мысли…
а если это не просто модное увлечение, вызванное тенденцией “хвастаться” о “прочтении” Канта, Кафки, Платона…
то надо дать хотябы минимум.
в принципе “приход” к философии должен быть осознанным.
И ни в коем случае нельзя запрещать ребенку тянутся к новым знаниям независимо от фактора, который вызвал интерес (хотя о факторе лучше спросить).
это сугубо мое мнение.
Жовтень 1st, 2008 at 15:44
Як я уявляю собі поняття “філософія”, то це не нудний предмет в інституті, на котрому засинаєш після нічного студентського життя, а це частина людини, котру перетворили на науку. Прерогатива професіоналів лише у знанні істрії розвитку думки людини, її світобачень. А от якраз аналіз інформації, здатність людини мислити – подарунок природи. Тому поздоровляю, ми усі філософи від природи.
Щодо дітей, то схильність мислити їм притаманна також, а от що треба підтримувати, так це вільне мислення, незалежне. “У дитинстві ми обираємо шляхи. У юності шляхи обирають нас. Коли ми стаємо дорослими, ми перетворюємося на шляхи, котрими не хочуть іти наші діти,” – сказав не я, але дуже влучно. Не нав”язуйте дітям комплекси та поразки свого життя, свій світогляд, а лише розкажіть їм про світ, і хай вони самі шукають себе у цьому вирії Броунівського руху.
Квітень 14th, 2009 at 13:21
Дідусі-філософи – це звісно добре. Всі ми любимо цитувати відомих філософів минулого та сучасності. У своїх діях ми спираємося на чужий досвід, і таким чином уникаємо багатьох помилок. Але в цьому є великий мінус: ми не думаємо самі, за нас все давно вирішили, і, як ті козлики, ми робимо те, що радять нам мудрі наші пращури. Але світ не стоїть на місці, він постійно розвивається, і ми разом із ним.
Зараз в суспільстві стало набагато більше свободи, і це мене надзвичайно тішить. Наші діти – нове покоління – мають змогу вільно розвиватися і не дотримуватись якихось жорстких нікому не потрібних правил, як це було при Радянській владі. Вони вільні обирати самі свій шлях. Тому навіщо красти у них майбутнє своїми заборонами?
Я вважаю, що не варто забороняти дитині мати власну думку. Треба просто постійно розмовляти з нею та пояснювати наслідки тих чи інших дій. Якщо ви станете другом своїй дитині, вона буде водночас і захищеною, і вільною. Це допоможе їй стати успішною людиною в майбутньому.