Олена Ліщинська

Нефармакологічна залежність як виклик практичній психології та сімейному вихованню 

Ключові слова: нефармакологічна психологічна залежність, імморалізм, гіперопіка, гіперконтроль, співзалежність.

Мета статті: Обґрунтувати причинно-наслідкову модель виникнення нефармакологічних залежностей та існування методологічних проблем в сучасній практичній психології що до здійснення психологічної допомоги у названих випадках. Показати, як з порушенням морально-етичних норм спілкування в сім’ї відбувається динаміка сповзання до небезпечних, токсичних форм взаємодії і до психологічної залежності.

Так сталося, що внутрішнє переконання вимагає від психолога триматися насторожі і подалі від етичних імперативів і міркувань. На жаль, більшість психологів, в слід за 3. Фрейдом вважають, що моральність нерідко просто фальш, поза, прикриття істинної особи або – що майже те ж саме – зовнішній тиск, загальноприйнята форма, цензура.

З другого боку, не можна не врахувати, що психолог в сучасному українському суспільстві виявився тою соціальною та професійною фігурою, яка викликає велику довіру в населення, до нього звертаються і тоді, коли потрібен лікар і тоді, коли потрібен священик. Однак, про науковий рівень сучасної психологічної допомоги судити важко при наявності швидкісних курсів практичних психологів і відсутності чітких критеріїв успішності психологічної практики, ліцензування психотехнік, юридичного врегулювання стосунків психолога-практика та клієнта. Знайомство з роботою психологічних груп зустрічей, курсів розкриття потенціалу в бізнес-клубах, сеансами розвитку здібностей і т.п., на жаль, з безсумнівністю свідчить про тенденцію перетворення цих груп в об’єднання, з явно вираженими сектантськими особливостями. Характерна ознака цього – поява численних «гуру», «майстрів», «вчителів» і т.п.

Той безперечний факт, що в психологічній науці не існує єдиної всезагальної теорії психічного, численні психологи-практики трактують, вибираючи для себе школу психології, яка узгоджується з власним світоглядом і видають її клієнтам за істину в останній інстанції.

Такі умови провокують того, хто вступає на цей професійний шлях право на свою ні з чим не узгоджену думку, право на свою індивідуальну позицію, і що найнебезпечніше — на його, особисте, саме даного психолога право на свою теорію особистості. При цьому безумовним правом кожного є неприйняття культурних традицій народу, що дозволяли йому нормальне функціонування та відтворення спільноти протягом віків.

Так сталося, що одним з провідних принципів наукової психології та психологічної практики став «імморалізм» в ніцшеанському тлумаченні цього слова. Поступове сповзання нашого суспільства в психологію споживання не могло не зачепити і професійну спільноту психологів-практиків, які навчилися проводити рекламні кампанії своїх послуг в найкращих традиціях багаторівневого маркетингу. Якось поступово забулось, що практична психологія потрібна людині при наявності проблеми.

На перше місце вийшли „психологічні розваги”, різні семінари, тренінги, занурення. Сьогодні можна сказати, що в практичній психології вимальовується тенденція експлуатації інфантильних, слабких сторін людської природи з метою отримання клієнта. На нашу думку, це наслідок розриву психологічної практики з культурними та етичними нормами народу.

Разом з цим, можна констатувати й іншу тенденцію: в психосоціальному просторі зростає питома вага психологічних проблем, відбувається розширення меж норми за рахунок патології. Фармакологічна та нефармакологічна психологічна залежність виходить на перше місце і вимагає адекватного професійного супроводу.

Психологічна залежність – це саморуйнівний феномен психіки, який полягає в порушенні емоційно-вольової регуляції. Емоційно-вольова сфера залежної людини нездатна витримувати напруження повноцінного проживання різних аспектів життя і для відновлення почуття психологічної захищеності та рівноваги вдається до фармакологічного агента або до компульсивних (автоматичних) дій. Наслідками такого стилю життя є порушення соціальної адаптації, деградація особистості, загострення психічних та спадкових хвороб.

В наш час репертуар залежної поведінки досить широкий. Сюди відносять такі явища, як наркотична, алкогольна, культова, Інтернет-залежність, невротичне кохання, тютюнопаління та пристрасть до азартних ігор, залежність від комп’ютерних ігор, гіперсексуальність та трудоголізм.

Нами було проведено глибинне інтерв’ю з людьми, що звернулися за психологічною допомогою у зв’язку з культовою психічною залежністю (12), невротичним коханням (8), професійною деформацією особистості (5). У всіх випадках були виявлені факти психологічного насильства в батьківських сім’ях від деспотизму батьків до насильства «м’якого характеру», із спекуляціями відчуттям любові, обов’язку, провини і відповідальності. В ході психотерапевтичної роботи з нефармакологічними залежностями в кожному випадку виявлявся тихий, соціально-позитивний провокатор в особі одного з родичів, який або зловживав становищем старшої, авторитетної або значущої особи, використовував чужі сили, недоторканний запас емоційних сил іншої людини, для власного неадекватного самоутвердження за чужий рахунок, або для компенсації власного неврозу.

Необмежене бажання влади, гіперконтролю або гіперопіки по відношенню до найближчих родичів, ігнорування правом дорослих дітей або подружнього партнера на особистісне самовизначення, ось неповний перелік патернів поведінки співзалежного як провокатора залежності.

На основі великого клінічного матеріалу, сьогодні можна говорити про причинно-наслідковий зв’язок психологічного насильства та психологічної залежності. Насильницьке порушення задоволення базисних людських потреб в безпеці може в майбутньому проявлятися як адикція до їжі і до сексу. Насильницьке порушення задоволення соціальних потреб особистості викликає труднощі щодо самооцінки і соціальної самореалізації і наслідком може бути алкоголізм, наркоманія, Інтернет-залежність. Нетактовне втручання в задоволення духовних потреб саме в юнацькому віці може призвести до культової залежності або до трудоголізму.

Патопсихологічні наслідки для особистості в результаті неетичного ставлення до неї з боку найбільш значущого оточення з одного боку та ситуація, що склалася в нашій країні навколо здійснення психологічної допомоги примушують нас розглядати співвідношення етичних принципів та патологічних проявів особистості.

Мабуть, настав час нагадати собі та іншим, що професійна діяльність психолога належить до гуманітарної сфери і не може відбуватися поза моральних та етичних настанов. А також і те, що до теми обґрунтовування спільного предмету в психології та етики як науки зверталися відомі, авторитетні психологи. В своїх працях велику увагу етичному аспекту особистості приділяють Б.С. Братусь(1), В.В. Знаков,(3) Д.А. Леонтьєв(4), В.Д. Шадриков (6) та інші.

Як відомо, (5) структуру особистості в діяльнісному підході можна подати у вигляді чотирьох компонентів: а) спрямованість — це система стійких переваг і мотивів (інтересів, ідеалів, установок) особи, яка задає головні тенденції поведінки особи — “що людина хоче?”; б) здібності — індивідуально-психологічні властивості особи, що обумовлюють успішність її діяльності — “що людина може?”; в) характер — сукупність моральних і вольових властивостей особи, що виявляються в її відносинах: до людей, до речей, до справи, до себе — “що вона є?”; г) самоконтроль — це сукупність властивостей саморегуляції, пов’язана з усвідомленням особою самої себе. Воєдино зв’язуються екзистенціальними властивостями особи, що складаються з уявлень особи про саму себе, про сенс буття, про відповідальність, про своє призначення в цьому світі.

В тій чи іншій мірі всі ці блоки особистості в діяльнісному підході включають етичне вимірювання, яке ставиться в залежність від діяльності, від цілеспрямованої практики. Формовані в ході свідомої діяльності спрямованість, здібності, характер і самоконтроль, в ній і виявляються. Особистість розглядається в даному підході не тільки як суб’єкт діяльності, але і як суб’єкт життєвого шляху і як стійкий психічний склад людини. Вона самостійно організовує своє життя, несе за нього відповідальність, стаючи все більш вибірковою, визначеною і унікальною.

Етика як диференціальна онтологія (С.Л. Рубінштейн) вважає своїм відправним пунктом “розкриття необхідних передумов людського існування” [2; 359]. На основі принципу матеріалістичного монізму, розглядаючи людину в її свідомому і діяльному відношенні до світу, С.Л. Рубінштейн робить спробу зняти дуалізм індивідуального і суспільного, зіставлення боргу і потягу, включаючи їх в єдине життя людини. Основною задачею етики в зв’язку з цим бачиться “підняття людини на новий вищий рівень буття”, на якому вона отримає відповідне місце “в загальному взаємозв’язку явищ матеріального світу” [2]. Моральність, чеснота розглядається не як те, що знаходиться над реальністю, зовні дійсного життя, але як нормальне, властиве людині: “значення етики полягає в тому, щоб… розплющити очі людині на багатство його душевного змісту, на все, що вона може мобілізувати, щоб встояти, щоб внутрішньо справитися з тими труднощами, які ще не вдалося усунути в процесі боротьби за гідне життя”. [2; 365] Відношення до іншої людини виводиться з відношення до неї не як до об’єкту, але як до суб’єкта, і характеризується тим, що “оскільки людина існує як людина тільки через своє ставлення до іншої людини, то ставлення до іншої повинне бути таким же, як до себе”. [2; 390–391]. Тобто слідуючи саме “золотому правилу моральності” людина є людиною.

Тим часом, як справедливо вважав С.Л. Рубінштейн, “психологічний аналіз людського життя, направлений на розкриття відносин людини до інших людей, складає ядро достовірно життєвій психології. Тут, разом з тим, область “стику” психології з етикою” [2; 235]. Первинно етика є наука, яка “розкриває умови, яким задовольняють достовірно людські відносини, і потім вже формулює ці умови як норми поведінки, як вимоги, які повинні бути дотримані у відносинах між людьми” [2; 78].

Саме в цьому ключі можливе психологічне вивчення моральних якостей особи, етики як детермінанти поведінки людини. Моральність, етична поведінка як нормальне, як властиве людській природі може і повинне бути предметом психологічних досліджень та опорою психологічної практики.

Висновки:

Говорячи про тенденції сучасного суспільства, треба визнати, що все більша кількість людей, з одного боку, є цілком психічно здоровими, бо можуть ставити складну мету, бути діяльними, керуватися усвідомленими мотивами, досягати успіхів, уникати невдач і одночасно бути особистісно збитковими, не координувати, не спрямовувати своє життя до досягнення людської сутності, роз’єднуватися з нею, задовольнятися сурогатами та компенсаціями.

Згідно з клінічними даними та за результатами власної психотерапевтичної практики випадків нефармакологічної залежності, можна дійти висновку, що відхилення, невротичний розвиток особи тісно пов’язані з егоцентричною орієнтацією людини, тоді як найсприятливіші умови для розвитку особи створює протилежна егоцентричній – просоціальна орієнтація, що здоров’я особи найбільшою мірою забезпечує ідеал безкорисливого ставлення до іншої особи.

Необхідно пам’ятати, що сім’я – це лабораторія приватного життя людини, це єдине місце, де людина набуває власне людських рис, це те, що кожному з нас дано у вигляді життєвих умов розвитку і це те, що неможливо змінити. Особливості відносин членів сім’ї між собою виявляють себе практично у всіх інших сферах людської взаємодії у подальшому житті людини. В наш час так сталось, що якість морально-етичних стосунків в сім’ї стає індикатором психічної норми або аномалії, а в загальному віддзеркалює моральний клімат суспільства.

Професійна підготовка практичних психологів вимагає сьогодні опори на власні культурні традиції та морально-етичні принципи.

Література:

1. Братусь Б.С. К проблеме нравственного сознания в культуре уходящего века. // Вопросы психологии. — 1993. — №1. — С. 6–13.

2. Бытие и сознание. Человек и мир / С.Л. Рубинштейн. — СПб.: Питер, 2003. — 512 с.

3. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии. — 1998. — № 3. — С. 104–115.

4. Леонтьев Д.А. Очерк психологии личности. — М.: Смысл, 1993. — 43с.

5. Мясищев В.И. Психология отношений / Под ред. А.А. Бодалева. — М.: Изд-во Института практической психологии, 1995 — 365с.

6. Шадриков В.Д. Происхождение человечности: Учебное пособие для высших учебных заведений. Изд. 2-е, перераб. и доп. — М.: Логос, 2001. — 296 с.