Олена Ліщинська

Якість психосоціального простору як передумова безпеки спільноти

Анотація: В статті здійснюється спроба оцінити якість психосоціального простору. Надаються критерії того, коли інформаційна дія набуває патогенного характеру і здатна призвести до масової травматизації молоді. Обстоюється думка про гуманізацію інформаційного середовища як необхідні та достатні умови безпеки молодіжної спільноти.

Ключові слова: інформаційне середовище, психосоціальний простір, культура, соціальний капітал, суспільна безпека.

Постанова проблеми та актуальність: Аналіз стану сучасної культури показує, що стихійна орієнтація на видовищні ефекти, які обслуговують примітивні інстинкти і слабкості людської психіки, введені в ранг еволюційного закону уявлення про необхідність конкурентної боротьби і природного відбору шляхом виживання найсильнішого у всіх без виключення сферах життя. Це призвело до загострення соціальних проблем, породило девіантність та делінквентність в таких розмірах, які вже виходять з-під контролю. Назріла необхідність визначення критеріїв того, коли інформаційна дія набуває патогенного характеру і здатна привести до масової травматизації молоді та демократичних процедур їх впровадження.

Можна сказати, що соціальний простір – це силове поле, створюване взаємодіючими індивідами, але разом з тим це особлива (системна) якість, відсутня в самих індивідах, яку має, наприклад, держава, право, звичаї, мораль і т.д. В індивідах є лише його елементи у вигляді засвоєних соціальних ролей і цінностей.

Технологія формування соціальних структур аналогічна формуванню особистості. Ціннісно-орієнтована соціальна дія, повторюючись багато разів, перетворюється на дію звичну, традиційну, тобто формує соціальну структуру. У такому вигляді вона закріплюється механізмами звички, звичаю, традиції, моралі, ритуалу, інструкції, закону. Таким чином, соціальна структура – це механізми підтримки стійких форм соціальної дії, створювані в процесі повторення дій. Дії, що повторюються, формують структуру, яка направляє подальші дії, контролює їх.

Культура – це сукупність стійких форм соціальної взаємодії, закріплених в нормах і цінностях, засобах комунікації, що передається від покоління до покоління. Вона значною мірою є похідною від статусних позицій її носіїв, але в той же час, маючи більш-менш значний степінь автономії, робить і зворотний вплив на соціальну структуру та соціальну мобільність. Структуру соціуму можна уявити як динамічну ієрархічну єдність. Соціальна динаміка відбувається за рахунок представництва різних психологічних типів та їх взаємодії, але «кристалічну решітку» створюють традиції. За допомогою традиції спільноти виражають і стверджують себе. Це синтезовані, підпорядковані національному ідеалу духовні цінності, вірування і відповідні їм форми поведінки. Дотримуючись традицій оточення, у якому живе, людина виражає свою солідарність, ідентичність з ним. Нація може опинитись у такій соціально-політичній ситуації, яка не відповідає істотним якостям її характеру. Саме у такій ситуації опинилась українська нація у соціалістичний період своєї історії і не вийшла з неї за роки національної незалежної держави. Так сталося, що в ХХ столітті наш народ попав під вплив небачених раніше соціальних експериментів: комунізм, фашизм, фанатизм і екстремізм. Ніхто не буде сперечатися, якщо я скажу, що соціальний організм нації – хворий. Втрачені соціальні орієнтири. Якось стало забуватися, що кожна верства населення та кожна професійна спільнота повинна відігравати свою функцію в житті суспільства. Особливо небезпечним вбачається те, що за політичними баталіями втрачають свою стратегічну функцію освіта, наука та релігія.

В процесі аналізу суспільних відносин все частіше звертаються до категорії соціального капіталу. Соціальний капітал – це потенціал взаємного довір’я і взаємодопомоги, сформований в міжособовому просторі.

Об’єм соціального капіталу вимірюється зазвичай за двома показниками: індексом довір’я і членством в суспільних об’єднаннях. Принциповою ознакою, за якою можна судити про можливості розвитку цивільного суспільства в тій або іншій країні, є здатність її населення до самоорганізації. Окремим критерієм розвитку соціального капіталу, на нашу думку, є рівень соціально-психологічної безпеки особистості.

Суспільство повинно виконувати функції зв’язку людини і держави, своєрідного третейського судді в їх відносинах. Воно зобов’язане відреагувати на будь-яке звертання громадянина з приводу посягань на його особисту, суспільну або державну безпеку. У свою чергу, держава повинна заохочувати включення суспільства в забезпечення безпеки. Між ними йде постійний діалог з приводу безпеки, перерозподіл функцій від держави до суспільства і навпаки. Суспільство повинно виконувати функції суспільного контролю і за особою, і за діяльністю державних органів. Коли громадянин і держава порушують встановлені норми, суспільство зобов’язане застосовувати до них свої адекватні заходи. Оскільки за всі помилки держави розплачується суспільство, тому воно має право запитати з неї, призвати до відповіді.

Суспільна система безпеки повинна утворюватися і здійснюватися членами суспільства та їх об’єднаннями. По суті вона є сукупністю суспільних, недержавних структур, що діють в різних сферах безпеки і мають свої задачі, функції, регулювання, управління, забезпечення. Основа її – самоорганізація всіх членів суспільства, стурбованих безпекою країни і кожного громадянина.

Суспільна безпека пов’язана з соціальною стабільністю суспільства і економіки, ефективною соціальною політикою, розгалуженою мережею соціальних служб в різних сферах.

Як відомо, задачі суспільної системи безпеки, це: захист життєвого простору суспільства; контроль над владою; контроль за інформаційними потоками і дією.

В сучасних умовах неможливо кожному відкривати закон Архімеда або перевіряти щоразу таблицю Менделеєва. В результаті велика частина інформації, яка використовується людьми – це інформація, отримана від експертів і прийнята на віру. Так сталося, що експерти тримають у своїх руках духовну владу в суспільстві, мають можливість маніпулювати рештою людей, за допомогою надання їм життєво необхідної інформації, яку неможливо перевірити ще раз в повному обсязі і яку через це доводиться приймати на віру. Значною мірою якість сучасного психосоціального простору визначається якістю інформаційного поля, що знаходиться під владою ЗМІ і якістю прямої соціально-психологічної взаємодії людей. Важливими залишаються ролі традицій та норм.

В основу здорової інформаційної політики та профілактичних дій, пропонуємо покласти основні уявлення соціальної психології про структуру особистості, про мотивацію і психологічний вплив на індивіда. Окрім цього необхідно взяти головні принципи сучасної соціальної психології, доведені на значному дослідницькому і експериментальному матеріалі за останні десятиріччя. Це: принцип нерівномірності психічного розвитку; принцип впливу ситуації на людину; принцип суб’єктивної інтерпретації і конструювання соціальної реальності; уявлення про психіку індивідів і груп як про психодинамічі системи; уявлення про вплив на дитину передчасної або надлишкової інформації; цілісність психіки індивіда і цілісності психіки соціуму; особливості розвитку особистості та емоційно-вольової сфери в дитячому віці.

Принцип впливу ситуації дозволяє зрозуміти, що індивіди здебільшого пристосовують свою поведінку під сприймані якості соціальних ситуацій, ніж реалізують якісь індивідуальні якості і особову активність.

Активність, що індивідуалізувалася, виявляється в значній мірі похідною по відношенню до соціальних чинників. Таке співвідношення не є жорстко, однозначно детермінованим, але відображає фундаментальну тенденцію, характерну для поведінки більшості людей в більшості ситуацій, що реально складаються.

Соціально-психологічна взаємодія містить велику питому вагу психологічного впливу. Проте, психологічний вплив буває конструктивним і деструктивним. Ідеї, направлені на зміну природного когнітивно-емоційного балансу, примушують людей підвищувати планку рівня домагань, порушують енергетичний обмін, що призводить до руйнування природного устрою життя і емоційних зв’язків, а значить, є деструктивними.

Недотримання необхідних правил психологічного захисту засобами масової комунікації призводить до широкої трансляції психотравмуючих чинників і, як наслідок, масової травматизації населення, віддалені наслідки якої, за наявними даними, ще гірше ніж безпосередні емоційні реакції розчарування, страху або гніву.

Згідно психологічним дослідженням, інформаційна дія набуває патогенного характеру і здатна привести до масової травматизації населення у випадках актуалізації страху смерті, безпорадності і відчуття вини [1, 2].

В зв’язку з цим Проніна О.Є.[3] пропонує вважати неприйнятним, зокрема:

• зйомку людини «зненацька у момент» гострого горя і відчаю;
• показ людини в ситуації приниження, що ображало її людську гідність;
• демонстрацію тортур, морального і фізичного знущання;
• пряме або непряме виправдання дій агресора, що з’явилися причиною страждань жертви;
• показ торжества і безкарності насильника (чи це конкретні особи, чи соціальний суб’єкт);
• надання слова в ефірі насильнику (що побічно «легалізує» його дії);
• пряме або непряме звинувачення або осуд самої жертви;
• заклики до колективного покаяння і спокутування;
• сарказм або гумор за адресою жертви.

Форма представлення потенційно стресогенної інформації засобами масової комунікації повинна відповідати ряду умов, що забезпечують мінімальний рівень психологічного захисту населення:

• конструктивне представлення проблеми (показ людей в стані активного опору, реальної діяльності в подоланні виниклої ситуації);
• аналіз можливих способів конструктивного подолання труднощів;
• інформування про хід вирішення проблеми, аж до її остаточного вирішення (про що часто забувають повідомити засоби масової інформації);
• надання психологічної підтримки потерпілим і учасникам рятувальної операції (демонстрація соціального схвалення і допомоги).

Порушення цих правил може служити показником наявності мотивів, що не мають відношення до вільного розповсюдження інформації, направлених на досягнення емоційного і психологічного контролю над особою. І це у свою чергу викликає саморуйнівні процеси в наймасовішій комунікації: актуалізацію неадекватних психологічних захистів у аудиторії (уникнення, заперечення, регрес, психотичні реакції), втрату довір’я до джерела інформації, блокування здатності конструктивного мислення і т.д., аж до редукції основних функцій масової комунікації, окрім елементарного емоційного зараження і каналізації афекту.

Висновки. За даними наших досліджень та на основі результатів фокус-групи, проведеної з експертами в грудні 2005 р., деструктивними для психіки людей є наступні ідеї, розповсюджені у засобах масової інформації та в рекламі:

1. Нагнітання тривожності і страхів. Це вибиває людину із звичного стилю життя, провокує до прийняття необґрунтованих рішень, порушує соціальну адаптацію.
2. Демонстрація переживання задоволення при споживанні рекламованої їжі закріплює цінність таких переживань, сприяє виникненню залежності.
3. Порушення логіки, просування текстів з алогічними висновками є деструктивним особливо для дитячого та підліткового віку, оскільки впливає на процес формування когнітивної сфери.
4. Надактивна мотивація до діяльності та успіху. Наслідування стереотипів сучасного успіху призводить до порушення природного когнітивно-емоційного балансу.
5. Створення смислового дисонансу між етнокультурними цінностями і пропагованими ідеями. Порушення етнокультурної ідентичності.
6. Зміна смислового навантаження на слова, перекодування мови.
7. Протиставлення одну одній окремих груп людей. Створення образу ворога, розрив природних теплих емоційних зв’язків спільноти та громади.
8. Відверта брехня, неточності, граматичні помилки, жаргон.

Оскільки у людини немає генетичних програм поведінки, які ретранслюються кожною особою в процесі життєвого циклу як у вищих ссавців, то вона вимушена структурувати свій простір і час відповідно до зразків заданих соціально, тобто зовнішніми по відношенню до індивіда умовами. Висока культурна ідентичність сприяє прояву соціальної залежності в нормі. Пошана традицій, почуття обов’язку, наслідування національних ідеалів укріплює особу, вселяє в неї упевненість в правильному напрямі шляху самореалізації. А соціально-культурне середовище, наповнене дезорганізуючими спонукальними стимулами, сприяє патологізації психіки, у тому числі і розвитку різних форм психічної залежності.

Міркуючи про критерії конструктивності і деструктивності в психосоціальному та інформаційному середовищі, ми дійшли до висновку, що жодна наукова та соціально-політична діяльність у гуманітарній сфері не має права на існування без врахування її етичних та моральних аспектів. Гуманізація інформаційного середовища – це ставлення до людини в першу чергу, як до істоти духовної з усіма наслідками, що з цього випливають.

Література:

1. Лепский В.Е. Субъектно-ориентированная парадигма СМИ: гармония информационной безопасности и развития России / Информационная и психологическая безопасность в СМИ: В 2-х т. Т.1: Телевизионные и рекламные коммуникации / Под ред. А.И.Донцова, Я.Н.Засурского, Л.В.Матвеевой, А.И.Подольского.-М.: Аспект Пресс, 2002. С.19-29.

2. Проблемы информационно-психологической безопасности /Под ред. А.В.Брушлинского и В.Е.Лепского.- М.: Институт психологии РАН, 1996. -100 с.

3. Пронина Е.Е. Психологическая экспертиза рекламы. Теория и методика психотехнического анализа рекламы. М., «РИП-холдинг», 2000.