Дмитро Захаров
Майбутнє без Суспільства чи Суспільство без Майбутнього?
Як правило, майбутнє пов’язують з розвитком науки і техніки. Але якщо нас хвилює майбутнє людини, а не машин, то звернутися потрібно до того, що відбувається з людиною і з суспільством в цілому. Матеріальний прогрес не має особливої цінності як такий, більш важливим є його вагомий вплив на життя людини.
Щоб показати, наскільки все взаємопов’язане, розглянемо один приклад. Розпочалося все з корисної ідеї одноразових предметів: стаканчиків, тарілок, а згодом і ще багато іншого. Але з часом ці речі для одноразового вжитку спричинили зародження нової психології. З’явилося навіть поняття «суспільство одноразових стаканчиків», яке передбачає поширення всезагального одноразового підходу. Людям уже психологічно простіше викинути використане, навіть якщо воно не старе, і взяти нове. Це переноситься і на людей: навіщо знаходити шляхи вирішення проблем, складних взаємостосунків з теперішніми друзями, знайомими, якщо значно простіше кинути все це і знайти інших (нових), з якими, принаймні найближчим часом, жодних труднощів не виникне.
Дещо подібне відбувається і з сімейними стосунками. Замість одного шлюбу протягом життя нормою стає два і більше… Змінюються і підходи щодо наявності кількості членів у сім’ї: менше людей – менше проблем… Американські вчені вважають, що сім’я помирає як суспільний інститут, відмирають й інші структури суспільства…
Можна вже вести мову про стрімкий процес розпаду суспільства в його традиційному розумінні. Один із проявів цього – поява певної кількості людей-кочівників, яких нічого не стримує… Така «легкість» щодо зміни місць, створення сім’ї, дружніх та інших зв’язків, як правило, трактується як здобуття більшої особистої свободи.
Але якщо ми екстраполюємо в майбутнє цю максимізацію особистої свободи, проголошеної як лозунг ще в епоху буржуазної революції, то це призведе до повного занепаду суспільства. Замість суспільства і його структур, які об’єднують людей в єдине ціле, ми можемо дійти до маси індивідів, практично нічим не об’єднаних, і певного бюрократичного апарату, з яким вони постійно «воюють». Це щось на зразок того, якби ми побачили замість будинку купу цеглин, з яких він колись був збудований.
Тому величезною проблемою, з якою ми прямуємо в майбутнє, постає крайній індивідуалізм. В суспільстві одноразових предметів, разових відносин, приятелів (їх навіть не можна назвати друзями), коли особиста свобода зводиться в абсолют, в людини не залишається нічого, окрім одного – її самої. Вона починає бачити тільки себе, а все інше стає для неї товарами і послугами, які вона споживає, не замислюючись про їх подальшу долю. Така замкнутість, зосередженість на самому собі призводить до крайнього егоїзму, і чим більше людина вважає себе «центром землі», тим більше віддаляється від інших людей і втрачається для суспільства…
Але людина – істота суспільна, і суспільство необхідне їй для того, щоб вона могла жити і розвиватися. Суспільство не зможе відродитися, якщо спроба людей об’єднати особисте з загальним, з колективними інтересами, побудувати нові взаємовідносини буде невдалою. Людина повинна бути одночасно і особистістю, яка зберігає свою індивідуальність, і активно діючою частиною цілого, суспільства. Це і є істинна індивідуалізація – коли людина пізнає себе і самореалізується в гармонії з навколишнім світом, іншими людьми, не замикаючись на власному розвиткові.
Окрім особистої свободи, яку людина, як правило, норовить використовувати задля задоволення власних практичних інтересів на шкоду іншим, існує й інша, справжня свобода… На відміну від зовнішньої свободи, відносної й умовної, ця внутрішня свобода наділяє людину силою залишатися собою за будь-яких обставин, у будь-яких ситуаціях, особливо коли відсутні обмеження або фактори, які стримують.
Якщо звичайну людину нічим не обмежувати, то вона буде робити все, що їй заманеться, керуючись своїми бажаннями. Людина, наділена внутрішньою свободою, вибирає те, що принесе користь усім і вже лише від цього відчуває користь для себе…
Істинна індивідуальність людини створюється і розкривається не її відмежуванням від суспільства, а тим, що вона робить для інших людей, наскільки вона корисна і необхідна. З давніх-давен це називали «служінням», і саме воно надає життю людини справжнього сенсу і цінності.
Але як зароджується внутрішня свобода, як її знайти? Вона випромінюється з внутрішнього центру, з того вічного і незмінного, завдяки якому людина завжди буде залишатися собою і знати, хто вона, чому і задля чого живе…
Внутрішній центр, збудований на вічних цінностях, – це не сховище від житейських негараздів, а активне діюче начало, яке скеровує нас і дає змогу реалізовувати найпрекрасніші ідеї і мрії, роблячи світ навколо нас бодай трохи кращим…
Переклад Наталі Старик
Без коментарів