Олена Ліщинська

Вплив деструктивних тоталітарних організацій на сучасну сім’ю

Анотація: У статті, на підставі аналізу технік деструктивного контролю свідомості, з одного боку, та особливостей сучасного сімейного виховання – з другого, розглядається вплив деструктивних тоталітарних організацій на сучасну сім’ю.

Ключові слова: Деструктивна тоталітарна організація, деструктивний контроль свідомості, психологічне насильство, тоталітарний культ, сім’я.

Постанова проблеми та актуальність: Хоча мода на тоталітарний стиль в політиці вже пройшла, оскільки тоталітарна форма управління державою не виправдала себе, не можна сказати, що прояви тоталітаризму зовсім зникли з практики соціальної взаємодії. В Європі, в США і на території пострадянського простору, в різних за рівнем розвитку країнах виникають організації, які сміливо можна назвати деструктивними, оскільки такою є їх вплив на особистість людини. Вплив на особистість відбувається разом із руйнуванням сімейних стосунків. Для багатьох сімей це виглядає як стихійне лихо. Чи так це насправді?

Мета статті полягає у спробі віднайти „слабкі місця” в сімейному вихованні та стратегіях соціалізації дітей і показати, яким чином тоталітарні деструктивні організації їх використовують для своїх цілей.

За формальним ознаками, діяльність організацій можна прийняти за економічну, політичну, релігійну або психологічну, але їхня загальна сутність – здійснення психологічного насильства. Деструктивні організації, за своїм змістом, нагадують спільноти злочинців. Так як і злочинці, лідери деструктивних організацій поділяють світ на своїх та чужих. Однак деструктивна тоталітарна організація, на відміну від спільноти злочинців, складається з двох частин, які образно можна назвати «рабовласниками та рабами». Сутність діяльності деструктивної тоталітарної організації – злочинна, але вона спрямована не на весь соціальний простір, а на сформовану власноруч «спільноту рабів». Вони користуються методами досягнення мети, які не виходять за межі чинного законодавства, але результатами є експлуатація людей та людських слабкостей, збагачення за чужий рахунок.

Розпізнати ці організації та їх деструктивність достатньо складно, довести факт психічного насильства над людиною в нашій країні через недосконалу законодавчу базу ще складніше. Оскільки найширше розповсюдження в нашій країні отримали організації, що імітують релігійну діяльність, для подальшого аналізу зупинимося на розгляді діяльності деструктивних організацій саме цього типу. За даними Волкова Е.Н.(3), Зімбардо Ф., Андерсена З(4), Целікової В.В(7) оцінити деструктивність культу і наявність в його діяльності психологічного насильства можна за наступними загальними для деструктивних релігійних організацій ознаками та критеріями:

1. Виголошення божественності або виняткової мудрості, могутності або духовності лідера, вимога беззаперечної згоди з владою лідера і її привілеями; строгий обов’язок наслідувати лідера;
2. Формування в тій або іншій формі переконання, що «мета виправдовує засоби», і що будь-яка дія прийнятна постільки, оскільки вона сприяє досягненню мети групи;
3. Індоктринація тоталітарного світогляду (синдром «ми/вони»), що приводить до переважання групових цілей над індивідуальними і до схвалення (виправдання) аморальної поведінки при претензіях на добро;
4. Твердження, що вірування групи є абсолютною істиною, і воно вище за світський закон; навіювання, що членство в групі дає доступ до особливих сил і привілеїв.
5. Використовування маніпуляції, включаючи: створення атмосфери секретності і елітарності (елітарна ментальність), проведення ритуалів присвячення (включаючи запобіжні засоби), підтримка відчуття винятковості, маніпуляції за допомогою відчуттів страху і вини;
6. Розрив зв’язків з минулим (сім’єю, друзями, метою, інтересами), зміни в часовій орієнтації (щастя обіцяється тільки через добру зовнішню поведінку, яка нав’язується групою).

Згідно з моделлю Маргарет Т. Сингер(8), існують такі умови для контролю свідомості:

• завоювання контролю над часом людини, особливо його (або її) часом роздуму;
• створення  відчуття безпорадності у новачка, при одночасному забезпеченні його моделями, що демонструють нову поведінку, яка хоче зростити керівника (лідери);
• маніпулювання свідомістю шляхом винагород, покарань і практичних дій, щоб подавити колишню соціальну поведінку новачка; використовування зміненого стану свідомості, щоб маніпулювати життєвим досвідом;
• маніпулювання нагородами, покараннями і життєвим досвідом, щоб добитися тієї поведінки, яка потрібна керівникам (лідерам);
• створення щільно контрольованої системи, в якій тих, хто відступає від поглядів групи, примушують відчувати себе так, немов у них є вроджені відхилення від норми;
• утримання новачків в стані невідання і нездатності усвідомлювати те, що відбувається (керівництво секти не може виконувати програму реформування мислення при повній компетенції і інформованій згоді особи). Страх і вина викликаються витяганням визнань (сповідей) під приводом створення близькості і виявлення страхів і секретів, щоб створити емоційну вразливість за допомогою явних і завуальованих загроз, також як і чергуванням покарань і нагород.

Під деструктивним контролем свідомості розуміють набір маніпулятивних методик, який застосовується для індокринації нових членів культу.

Ґрунтуючись на восьми методах примусового «промивання мізків» (brainwashing), запропонованих Р. Ліфтоном (R. Lifton) в його психологічній теорії тоталітаризму, можна стверджувати, що деструктивні культи використовують кожний з восьми методів. Розглянемо ці методи як найвдалішої класифікації. Але слід зазначити, що нові методи вербування з’являються постійно. Тут таке ж співвідношення, як між комп’ютерними вірусами і антивірусними програмами.

1. Контроль оточення. Передбачає жорстку структуризацію оточення, регулювання спілкування і контроль інформації.
2. Містичне маніпулювання. Означає додання всім культовим інститутам атмосфери великої таємниці і божественності.
3. Вимога чистоти. Припускає, що все, що знаходиться за межами культу – брудне, «духовно неосвічене», а значить повинне ігноруватися адептами.
4. Культ сповіді. Не дивлячись на те, що обряд сповіді пом’якшує біль, знижує вірогідність рецидивів, він породжує залежність від тих, хто знижує цей біль і відпускає гріхи. В деструктивних сектах він направлений не на звільнення від відчуття вини, а швидше на породження цього відчуття.
5. «Свята наука». Оголошення своїх догм абсолютною, повною і вічною істиною, що піднімає їх на «Священний рівень». Будь-яка інформація, яка суперечить цій істині, є ворожою.
6. «Зарядка» мови. Всі деструктивні культи ретельно розробляють і розвивають термінологію ідіосинкразії, яка використовується, щоб швидко і спрощено відповідати на будь-які сумніви і складні запитання.
7. Доктрина вище особи. Цей метод є природним насдідком «священної науки» і припускає, що особистий досвід не відкидає «факти» в тому вигляді, як вони пояснюються доктриною.
8. Звільнення від існування. Згідно з Ліфтоном, тоталітарне оточення проводить чітку грань між тими, чиє право на існування може бути визнано, і тими, хто такого права не має (8,с.78).

«Сім’я, сімейні зв’язки і стосунки реально є головними об’єктами психологічної і духовної агресії з боку деструктивних культів у зв’язку з тим, що вони представляють конкурентні системи соціалізації. Модель дії на особу в культі можна представити як процес регресії в дитячий, інфантильний стан, з якого починається пересоціалізація індивіда в члена культової «сім’ї», якому нав’язуються нові «батьки» і організовується нове «народження» для «нового життя». В цій моделі звичайна сім’я знаходить місце тільки в тому випадку, якщо вона інтегрується як молодша, у всьому залежна, частина головної, основної («істинної») культової «сім’ї», тобто перетворюючись на групу різновікових «дітей» по відношенню до лідера і групи.»(2)

Представлені вище процедури контролю свідомості не містять містичних або окультних прийомів, технік гіпнозу. Виникає питання: чому це все працює, чому ці техніки досягають успіху, в чому їх сила? Чому у більшості людей зустріч з «ловцями людських душ» не викликає відчуття небезпеки?

Обговорення. Спробуємо знайти відповіді на ці запитання, аналізуючи традиції виховання і навчання ,прийняті в нашому суспільстві і в наших сім’ях.

Кожна людина в дитинстві проходить процедуру соціалізації, тобто вписування в соціум. Цілеспрямований процес соціалізації є вихованням. Беручи участь в цьому процесі, людина взнає, що таке «добре» і що таке «погано». Якість результатів залежить від рівня розвитку і цінностей вихователя. Стихійні контакти із зовнішньою реальністю дають можливість доповнити картину миру і знайти досвід. Процеси інкультурації забарвлюють соціалізацію в світлі етнічних традицій.

Таким чином, починаючи з раннього дитинства, людина розраховує отримати нові знання у більш досвідчених і більш авторитетних людей. (Психологічна готовність визнавати авторитет лідера організації має глибокі корені в культурі. І не викликає бурхливого протесту з боку майбутніх членів організації).

Ієрархічна структура соціальних систем є звичною конструкцією і теж не насторожує.

Система шкільного навчання базується на вивченні програмного набору фактів різних наук (що саме по собі необхідно для побудови базису знань).

Але в результаті, у більшості людей формуються уявлення, яке по суті є помилковим, що існують розумні люди, які знають відповіді на всі запитання. Сама процедура навчання і читання друкарської продукції теж представляється цінною для більшості людей. Це перенеслося з минулих епох. Процедура книгодрукування і тиражування інформації була ускладнена. Питома вага поганих і шкідливих книг була надто малою в порівнянні з якісною продукцією, що розвиває людину. В інформаційну епоху доводиться говорити про тиражування як смітної інформації, так і вірусної. Більшість сучасних батьків дуже задоволені, якщо підліток читає, але не затрудняють себе вникнути в сутність того, що він читає.

Кожна культура накладає табу на певного роду інформацію. Історично це склалося у зв’язку з існуванням феномена «передчасної інформації». В ідеалі рівень складності інформації повинен відповідати здатності і можливості її збагнути. Дорослі приховують від дітей інформацію про ті сторони життя, які дітям знати ще за рано. Тому, починаючи з раннього дитинства, людині стає зрозуміло, що є запитання, які краще нікому не ставити. Попадаючи в деструктивну тоталітарну організацію, молодь сприймає за нормальне явище наявність таємниць, про які краще не запитувати.

Таким чином, можна сказати, що артефакти соціалізації створюють деякий базис для функціонування технік деструктивного контролю свідомості.

Окрема тема – це стратегії сімейного виховання. За результатами досліджень Алексеєнко Т.Ф., стиль сімейного виховання сучасних батьків можна назвати анархічно-демократичним. Мова йде про те, що не існує чіткої стратегії виховання. Те, що сьогодні можна, завтра може бути заборонено. Батьки більше керуються емоційним настроєм, ніж аргументованими виховними принципами. (1)

Результати дослідження. Дитина може грати в житті батьків дуже різні ролі. Зупинимося на двох полярних ролях: дитина як цінність і продовження себе; дитина як тягар. У будь-якому випадку батьки прагнуть ретранслювати свою систему цінностей і світогляд в процесі виховання дітей. В першому випадку буде доречно говорити про артефакти в системі виховання і «м’якому насильстві» з боку батьків. Якщо дитина є цінністю для батьків, то вони шкодять несвідомо, блокуючи прояви самостійності дитини і пригнічуючи її волю, копіюючи традиційні культурні схеми „правильного” виховання, утримуючи велику дистанцію в спілкуванні з дитиною. Більшість батьків прищеплюють дітям свої страхи, свої тривоги і неадекватні зразки взаємодії з оточенням. Кажучи образно, вони прагнуть прищепити дитині своєрідну «антивірусну програму». Але ці «програми» грішать одним істотним недоліком. Активну роль батьки залишають за собою, а не за дитиною. В результаті, саме цей батьківський захист і виявляється слабим місцем в системі відносин дитини із зовнішнім світом.

Інший крайній випадок, коли дитина не є цінністю для батьків, а швидше тягарем і об’єктом для розрядки нервової напруги. Це, як правило, сім’ї алкоголіків, наркоманів, психопатів з деспотичним характером. Атрибутами сімейного виховання тут є загрози, докори, дитина стає каналом розрядки негативних емоцій і агресії, а іноді і об’єктом сексуальних домагань. В таких випадках йдеться про зловживання і психологічне насильство по відношенню до дітей. Переживання амбівалентних відчуттів по відношенню до батьків, вимушене терпиме ставлення до зради з їх сторони розмиває межі нормальних емоційних стосунків, сприяє розвитку патології характеру, віктимності, ідентифікації з агресором, нав’язливості, емоційної неприступності.

Однією з передумов культової залежності є легітимність психологічного насильства,  звичка вважати нормальною розплату за матеріальні блага дозволом психологічного насильства над собою. Прокоментуємо. В народних традиціях виховання збереглося особливе ставлення до годувальника сім’ї, його особливі права по відношенню до решти членів сім’ї. Нормальними вважалися такі прояви як лестощі, догідливість. В тих випадках, коли батькові заходило в голову наганяти страх, розряджаючи свій негативний емоційний потенціал, дитина була зобов’язана терпіти, тому що це годувальник. Дитина зростала з думкою, що за матеріальні переваги доводиться платити терпінням психологічного тиску і найстрашніше, що це нормально.

Ще одним джерелом ослабленого Его є прийняте в нашій культурі навчання дітей слухняності. Діти дошкільного віку радісно називають серед своїх чеснот і слухняність. Слухняна дитина є гордістю батьків, підтвердженням їх спроможності як вихователів. Але це до того часу, поки не знайдеться новий авторитет для дитини. Із слухняної дитини зростає дорослий, схильний до підкорення.

Висновки. Таким чином, завершуючи короткий аналіз, з одного боку, технік деструктивного контролю свідомості, вживаних в тоталітарних сектах, а з другого боку – окремі техніки сімейного виховання в нашій країні, можна зробити висновки, що існує деяка ізоморфність між цими двома рядами. Кожній слабій ланці в системі виховання відповідає «свій метод» в арсеналі «ловців людських душ».

Людині властива екзистенціальна тривога: страх смерті, переживання невизначеності, етичні проблеми, складнощі самопізнання, проблема пошуку сенсу життя. За розв’язання цих проблем людина готова платити невідповідну ціну. За це можна вимагати все: обітниця бідності, обмеження в інформації, визнання своєї недолугості і т. д., зречення від минулого життя і від рідних. Можна зробити висновки, що в основному в суспільстві, в культурі містяться передумови для того, щоб техніки деструктивного контролю свідомості були продуктивними. Більш того, вони якраз і створюються відповідно до слабих сторін життя людської спільноти. Тут ще раз потрібно звернути увагу на метафору вірусів і антивірусних програм. Проблема інформаційної безпеки змушує нас переглянути традиційну систему цінностей і способи захисту не тільки на рівні приватного життя, але й на рівні законодавчому. Законодавства цивілізованих країн налаштовані на захист майна, життя і здоров’я своїх громадян. Сьогодні з’явилася ще одна цінність, яку необхідно захищати, оскільки на неї роблять замах, і через неї впливають і на здоров’я, і на майно – це психологічний ресурс особи або особовий потенціал.

Один із провідних російських фахівців з боротьби з деструктивним контролем свідомості Є.Н. Волков говорить, що захист сім’ї і молоді від психодуховної агресії деструктивних культів будується в Росії в даний час на основі активності батьківських комітетів і товариств, які об’єднують мізерну частину батьків і сімей, реально зачеплених цим явищем. Можна виділити дві основні стратегії поведінки батьків, чиї діти опинилися в «Білому братстві», у муністів, у Віссаріона або серед сайєнтологів та ін. Перша – силова, тобто націлена на ініціації заборонних законодавчих ініціатив і судових позовів, на залучення силових правоохоронних органів і насильне вилучення своїх дітей з подібних груп. Друга – системно-конструктивна, націлена перш за все на відновлення особового контакту зі своїми дітьми і на широку інформаційно-просвітницьку роботу. Ці стратегії можуть змішуватися в діяльності конкретних організацій або зусиллях окремої конкретної сім’ї.(2)

Обвал різноманітних залежностей, який зараз виявляється в молодіжному середовищі, є критерієм того, що батьки не займаються дітьми настільки, наскільки це необхідне дітям. Сучасна людина вирішила проблему виживання багато в чому завдяки технічному прогресу. Звільнилося достатньо багато часу. На мою думку, вільний час, який отримали сучасні люди, дано їм не для пустого проводження часу і споживання, а для того, щоб реалізувати свій людський потенціал у конструктивних стосунках з іншими людьми та з природним довкіллям. Важливим є досягнення дорослими людьми особистісної зрілості для об’єктивної спроможності допомогти дитині вибудувати свою особистість. Саме батьки покликані супроводжувати дитину на шляху дорослішання, вони повинні надавати емоційну підтримку, створювати умови психологічної захищеності для дитини. Соціально-психологічній культурі сім’ї кинутий серйозний виклик. Глибоке його осмислення і швидкі рішучі дії, засновані на досвіді багатьох західних країн, що зіткнулися з цим феноменом більше двадцяти років тому, можуть запобігти безлічі трагедій і зламаних життів. Але для цього необхідно самим працювати над собою, долаючи інертність та інфантильність.

В межах даної статті неможливо розглянути всі аспекти зазначеної проблеми. Однак необхідно відмітити, що явище культової психічної залежності в результаті діяльності деструктивних тоталітарних організацій набуло такого розмаху, що вийшло за рамки вузької психотерапевтичної та педагогічної проблематики. Це свідчить про те, що настала пора створити своєрідну санітарну службу, спрямовану на охорону інформаційно-психологічної безпеки особистості та суспільства в цілому.

Література:

1. Алексеєнко Т. Ціннісні орієнтації сімейного виховання: Концепція реалізації //Рідна шк.-1997.-№10.-С.69-72.
2. Волков Е.Н. Семья в новых социально-экономических условиях. Материалы Международной научно-практической конференции: 2-10 октября 1997 г. Том 1 / Под ред. проф. З. Х. Саралиевой. – Нижний Новгород: Изд-во ННГУ, 1998. – 409 с. – С. 24-29.
3. Волков Е.Н. Преступный вызов практической психологии: феномен деструктивных культов и контроля сознания (введение в проблему) // Журнал практического психолога. М.: Фолиум. 1996. № 2. С. 87-93.
4. Зимбардо Ф., Андерсен С. Объяснение контроля сознания: экзотические и повседневные манипуляции сознанием // Журнал практического психолога, 2000, № 1-2. С. 8-34.
5. Полищук Ю. И. Влияние деструктивных религиозных сект на психическое здоровье и личность человека // Журнал практического психолога. М.: Фолиум. 1997. № 1. С. 93-97.
6. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 429 с.
7. Целикова В. В. Психологические механизмы влияния на личность в культе // Журнал практического психолога. М.: Фолиум. 1996. № 5. С. 71-75.
8. Хассен С. Освобождение от психологического насилия: деструктивные культы, контроль сознания, методы помощи. – СПб.: прайм-Еврознак, 2001. – 400 с.