Михайло Гречка

Україна має свою візію

Новий час розширює кордони людського життя і його розуміння. В його розмаїтті можна не лише загубитися — таке б уло вже, коли геополітично вторглися інші цінності, — але частково, а то й повністю розчинитися. Подібне можливе й з Україною, позаяк різні інтереси продовжують кружляти над нею і навколо неї. До того ж, певні ідеалісти-романтики, як і їхні попередники, неприховано все ще тяжіють то до Сходу, то до Заходу. Але, коли народився українцем, не відійти від долі своєї Вітчизни-України і самої долі українця.

Переважній більшості народу, особливо тим, які живуть не лише заради жити і не скептикам, властиві поміркованість і розсудливість. Їм також добре відомі «добробут і людська благодать» та існуючі викривлення. Тож вона, та більшість, завважує те, що дає зручність жити, і виробляє одночасно свій національний український стандарт. Подібна поведінка — цілком нормальний і об’єктивний процес, продиктований перебуванням майже в центрі євразійського (європейсько-азійського) континенту. Звідси й впевненість: на порозі глобальної перебудови збіднілого матеріального світу Україна також проявить свою візію в геополітичному розкладі більш ніж 7 тис. кілометровій лісо-степовій Євразії. До того ж, поняття «євразійський напрямок» — «євразійська альтернатива» — з настанням нової ери, коли навіть на глобальному рівні спостерігається системна криза (її засвідчують удари також економічних криз), наповнюється цілком новим змістом і стає необхідністю ХХI століття. В ньому відчувається велика зацікавленість. Однак є й ті сили, які переслідують лише свої інтереси, породжуючи суперечки, протистояння, навіть азійську модель розколу.

Це досить неприємна і небезпечна як на сьогодні для всіх проблема. Для мирної України добросусідство — її благодать. То ж їй не варто приймати щось «східно-західне». Суверенність стане відносною, призведе до розгерметизації її народів, гнітючої слабкості, безпорадності, байдужості. Вона знову обмежиться у своїй суті і своїх цінностях, в тій енергії захоплення і повноти віри, які підіймають і ведуть народи. Оновиться життя без свого наповнення? Таке було вже. Чи знову повертатися до патроналізму «криш»-метрополій? Ні, не маємо права, навіть коли відчуваємо деякий примус.

Ігнорування невідповідності між буттям народу (етнокод) і тим, куди їх вели (культурна матриця) стало корінною помилкою історичної української еліти, гетьманів. Як наслідок — їхня тимчасовість, роз’єднаність народу і величезна діаспора. Та ще й згідно обдаруванню та мисленню самих гетьманів, служіння їх народу було невиразне, мало відчутне, й часом – не досить вірне.

Українцям притаманний стратегічний напрямок угору по спіралі до спорідненого соціально-духовного союзу, співтовариства, що втілює національну ідею. Коли ж задати йому духовно-просвітницьку, інтелектуальну модель життя, — тут є величезна доктринальна і геополітична ніша, — то можна буде поступово внести зміни в земні архетипи, так як в сучасному світовому порядку є лише лідери матеріального світу. Безумовно, це цілком інша філософія життя, але за нею майбутнє. Так, чи не вперше, була спрямована конституція Пилипа Орлика.

Таким чином, важливо зняти горизонтальні екскурсії. Не гоже стародавній Україні ковзати по горизонталі. Потрібно, зберігаючи історичну й об’єктивну вірність самим собі, підноситися до вищої культури. Стратегічно правильний шлях для України — орієнтуватися на загальний характер епохи, відтворювати свої могутні комунікативні зв’язки для єднання народів і їхніх культур. Така її візія і націю об’єднає, і ліпше заговорять між собою Захід і Схід, так як отримають міцніші взаємозв»язки, не засвідчуючи підлеглості. А у зв’язку з величезними загрозами Людству, їх широка довіра і синхронізація дії стануть добрим імперативом відносин майбутнього.

Життя не стоїть на місці, і повторювати пройдене — означає гальмувати. Тож хибним є беззастережне прагнення будь-що «йти в Європу, аби жити, як там». Так, Україна має дещо спільне і від Сходу, і від Заходу, однак суттєво відрізняється світоглядно. Що й зрозуміло. Українцям генетично притаманні мудрість, терпіння, справедливість, доброта, сприйняття інших культур. Вони не зазіхають на чужу свободу — такий уже в них етнокод. Тож Україна має стати об’єднуючим фактором для Заходу і Сходу. Однак не може в Україні вжитися духовність з безмежними апетитами великих власників, не можуть інтригани і корумповані скоробагатьки стати духовними провідниками нації. Ключ до нового — духовно-культурні цінності та інтелект, а не сліпе прагнення до багатства як вищої самостійності. То ж самореалізація України відбудеться на своїй природній основі. Тільки так вона здобуде свою самість і життєву активність, й обов’язково запропонує духовно-демократичнішу систему життя, де домінуватимуть духовно-соціальні цінності. В них — національний фактор, гармонія України.

Великі зміни і події постійно відбуваються у світі. Космічна природа ділиться з людиною своїми величними трансцендентними таємницями. З поширенням знань світова гра також набуде інших правил, які протистоятимуть загрозам Людству. Ознака першої епохи ери Водолія — зближення світів і космічний ритм на користь України. Епоха сприяє також духовності, її основні чинники спрямовуються на всю територію Європи-Азії з цілком новим розумінням самого євразійства. Такий новий стан об’єктивніше викристалізує для сучасної України те загальне, що характерне базовій основі українців і її власній духовності ще з V-IX століть. Про це символізує наш прадавній державний герб Тризуб — символ єднання трьох світів.

Що ж до аристократично розвиненого Заходу, то ця роль України для нього досить важлива. Він і донині досить раціонально-індивідуальний, амбітний, обмежений у сприйнятті навколишнього. Водночас він декларує загальне гуманітарне спрямування. І все ж природа європейського раціоналізму і розрахунку покаже себе уже в найближчому майбутньому. Вірність європейської спільноти самій собі призвела її до великих проблем. А з ними вона зрозуміла, що прагнення комфортності — не перевага, що розвиток демократичного лібералізму, ринкової демократії як форм організації суспільства має ознаки занепаду. Тож мусить готувати інші основи нового світогляду, вести пошук нових філософських моделей.

Те саме стосується й сировинного Сходу, який набирає прискорення. Тепер уже нікого не відштовхує і його відома характерна риса — закритість у структурах родів і кланів, авторитарність влади, як і певна зневага до особистості. З підвищенням рівня соціально-культурних стандартів все це поступово знівелюється. А своєю мудрістю, мораллю він сприйме консолідуючу роль України. Лишається зробити самостійний крок. Нелегкий крок вгору, хоча й по спіралі.

Перейти до обговорення