Михайло Гречка

Духовний світ людського буття

Коли людина визнає існування душі, в т.ч. й поза межами своєї тілесної оболонки, вона вимушена визнати існування могутнішого над силами матерії духовного світу. Ту стихію, звідкіля черпає, отримує й для себе життєву силу, вітальну енергію. Наскільки його визнає, залежить її здатність розуміння свого життя. І хоча трансцендентний характер впливу духовного тепер не так вже й відчуває, але все ж прагне до того світу, який з незапам’ятних часів стала називати духовним. Прагне до нього майже так, як і до Атмосфери, незримим повітрям і подихами якої, не роздумуючи, природно дихає – їй не властиво постійно прислухатися до своїх фізіологічних процесів. Духовне природно також відлунюється в земному житті і йде із Духосфери, яка існує поза звичним людським розумінням і незалежно від нього. Вона, як і Атмосфера, одна для всіх. Але на відміну від неї, Духосфера, оповиваючи земну кулю, перебуває у її системі, розлита повсюди і їй підвладні морські та земні глибини, хоча й лишається ніби зовнішньою оболонкою, метафізично-астральним, духовним простором землі. Ось чому оновленій людині важливо поновлювати також метафізичний вимір власного буття. Можливо саме тому вона й розпочала цікавиться Космосом, тим, що безмежне над нею і магічно притягує. Але, на жаль, і в ньому шукає для себе чогось матеріального і собіподібного. Така все ще існуюча в неї дуалістична філософія буття від двоякої природності: спершу суть матеріальна, а вже потім –  духовна. Тому й по нині вона не зовсім розуміє, чому в неї спонтанно виникає духовний потяг до іншого світу – Духосфери, – де вражаюча сила «Небес» і зворушлива неземна красота. Де не має дикості егоїзму чи біржового варварства – нічого подібного в себе вона не пропускає. Тож і рівності духовної і тілесної ніколи не було і не буде. Духовні блага тим і відрізняються від матеріальних, що можуть належати без шкоди одним і другим.

Отже людина змінюється – це однозначно. Бажає вона того чи ні, перебіг енергій, особливо її мислеформ, приносить переміни в ній самій. Завдяки ним, вона постійно формується. В ній відкриваються й інші грані земного буття, які просувають її й до інших горизонтів розвитку. Тобто поряд із земним живе в ній, вдосконалюючись, розуміння й неземного. Чому так? Мабуть тому, що саме найперше започаткування людини виникає спочатку у світі духовних явищ, тонких і надтонких енергій – Духосфері, лише потім проявляється у матеріальному (лоно мами). Таке, певно, відбувається тому, щоб вона пізнала стани матеріальних рівнів, нижчих і простіших енергій. Себто – її земна суть місії пізнавальна і ніяк не збагачувальна. Не накопичення багатства, яке вимушує її бути невгамовною і постійно крутитися як білочку у закритому колесі. Ким вона таким чином може стати, мабуть, зрозуміло. Подібне її становище веде лише до рабства «ділової» рутини, обмежує, навіть не дозволяє задумуватися, як, яким чином духовний світ може мати дотик до істинно людського життя, в якому вона з’явилася на світ і лишається, в першу чергу, духовною істотою. Хто є вона в дійсності, звідкіля прийшла і для чого.

Коли ж таке її життя продовжиться, їй буде тяжко самій пробудитися – продовжуватиме перебувати ніби уві сні. Ще й тому, що ставши мікроколесиком єдиної створеної гігантської машини, вимушена буде жити за «охороняючими» її законами примусу і заборон, залежності та підкорення, а не духовного розвитку, у світі матеріально вироблених шаблонів і стереотипів. В існуючих суєті, «порядку» і постійної чогось необхідності. Як може виникнути так необхідний для неї той мир і в ньому той її спокій, за якими відбудеться прояв дійсної її значимості як для самої себе, так і для всього малого і великого соціумів! Відриваючись від істинно Вселенського процесу постійного становлення, вона заганяє себе просто в той глухий кут, з якого їй майже не вибратися. До того ж, не сприяє їй, як було зазначено, і сам устрій суспільства. Забираючи майже весь час, він вимушує її постійно чогось бажати, тож і постійно крутиться. Тому й не дивно, що людина найменш знає і розуміє саму себе, як і лишається загадкою для неї таємниця народження та смерті: для чого прийшла на землю і чому її полишає. Перевага, скоріше майже абсолютизація, матеріального, призводить до абсурдності самого людського життя, буває навіть зримого його трагізму. За всім цим приховується не просто духовне незнання, але й та пустотна пихатість і просто невігластво, які все ще лишаються антиподом духовності. І хоча такий стан людини трактується, буває, як «свята простота», їй не зможуть допомогти ніякі індульгенції та відкупні, які у сучасному вигляді стали практикувати як для оновлення існуючих чи побудови нових церков – то не до тої духовності. Як і не досягти вищої реальної дійсності за допомоги нещирих молитов. Це до того, що духовне – не в одних лише храмах.

Наступила епоха Водолія. Так як кожне буття має свою сутність, важливо самостійно відчути її нові контури. Не одні лише ієрархи світла, маючи магічні знання предків, зобов’язані вести людину до красоти, духовної свободи і волі, до істинно повноцінного життя. Ось чому надзвичайно важливо із самого народження енергії бездуховності (споживацькій психології) протиставити енергію людяності, яка має здатність поліпшувати той тонко незримий стан, земний і надземний рівень, природний космобіоенергетичний ритм, що також задається Духосферою. Бо її енергія не завжди рівномірна – може відповідати певним змінам у Природі, Великому суспільстві, житті народу і окремої людини на тій чи іншій території. Коли ж останні потребують її сильніше (їх канали повністю не заблоковані), вона здатна посилювати морально-психічні і фізичні їх стани, призводити до активнішого функціонування організмів та ін., що веде одночасно й до перемін у земному бутті. Отже, духовна енергія не стала і не задана, а така, яка може бути досягнута, передаватися і зі смертю людини не гине. Бо те, що має вигляд зникнення, насправді є перехід в іншу форму існування. Безумовно, коли вона була, як така.

І все ж, коли, в яку мить відбувається переміна станів з нижчого до вищого? Найперший крок – істинно людська свобода. Тобто оновлення своєї системи енергообміну з одночасним наповненням себе природною своєю енергією. Така свобода ще не може зробити людину дійсно вільною (вона стала не володарем речей, вже самої себе), але передує самій її сутності, розкритті в ній більш глибоких людських стосунків, та  найважливіше – раніше закриту вищу сторону буття. На цьому етапі в добрій нагоді їй може стати відродження древнього звичаю-традиції (Вселенського обряду нашої планети для поєднання-згущення моральних та соціальних енергій) сприйняття радості Світла, радості життя. Тобто появи-народження саме в цей час, як прояв неминучої необхідності. Бо будь-яке фізичне тіло у Всесвіті є не що інше, як «опредмечене» світло. Не просто ж говориться: пізнання самого себе, світу світла – шлях у духовність.

Інший крок дещо вищого змісту веде уже до тонких енергій і духовності. Тобто й того відчуття, яке відносили мудреці до природної людяності. Не його збільшення, а його постійність. Одначе і така духовність себе все ще не завершує, лише хороший початок до пізнавального процесу її становлення. Вона ще не поєднує її земне – існуючу її духовну матрицю – із Вищими божественними силами верхнього світу. Людина ще не може з’єднатися з Ними навіть завдяки незчисленним своїм проявам, що засвідчують її не безликість. Наприклад,  відчуттям, думкам, мріям, ідеям, прагненням, уявленням, вибору, привичкам, звичаям, інстинктам, емоціям. Та багато чим іншим під впливом всепочаткового тонкого сприйняття. І хоча в кругообігу Природа подібні її прояви  потребує, але не лише їх одних. Невід’ємним лишається також енергія мислеформ людини. Тобто енергія того, про що вона думає і розмірковує. Тож люди високого морально-розумового розвитку – вони дещо інше згідно вищого Закону Природи, Закону послідовних існувань і еволюцій. Вони ближче до магії людського буття, в якому людина – створіння магічне. Але воно потребує й від них повної людяності. Інакше не відбудеться поєднання їх енергетичних матриць для створення чуда – реінкарнації (перенародження). Тобто – «воскресіння».

Як складеться існуючий контакт людського буття із неземним Буттям, залежатиме від вірного сприйняття духовного світу – Духосфери – і розуміння в ньому його магічності. Вірне його пізнання обов’язково призведе до розуміння й того, що відбувається з людиною (хто вона, звідкіля прийшла, куди прямує та ін.). Наслідком стане також звичне взаєморозуміння і злагода серед людей – все те, що передує істинній гармонії на землі.