Обговорення Концептуалів національної стратегії розвитку шкільної освіти в Україні

Безумство – діяти по-старому
і чекати нових результатів

Альберт Ейнштейн

І.  Загальносвітові тенденції в освіті

1.Тенденція до зміни уявлення про тривалість навчання. Перехід від традиційного намагання “навчити на все життя” до сучасного підходу “навчити вчитись упродовж усього життя”.

2.Тенденція до переходу від традиційних педагогічних технологій до здійснення освіти на основі інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ, hi-tech).

3.Перехід від уніфікації і стандартизації до реалізації принципу необхідної різноманітності, багатоваріантності, свободи вибору власної освіти. Персоналізація освітнього процесу на основі принципу “дитиноцентризму”.

4.Місія навчального закладу полягає у створенні творчо-інтелектуального середовища, де учні і студенти відкриватимуть і конструюватимуть ще не існуючі знання.

5.Зміна ролі вчителя і учня, які вступають у взаємодію як партнери, де кожен вчиться і кожен вчить.

6.Тенденція до розширення функцій освіти у напрямку розвитку не лише логічного інтелекту (IQ), а і розвитку інших видів інтелекту, зокрема емоційного (EQ).

7.Тенденція до децентралізації управління освітою, переходу від управління людьми до управління процесами.

Для того, щоб відповідати викликам нового тисячоліття, система шкільної освіти впродовж найближчих років має здійснити такі смислові перетворення:

– навчати способам мислення, вчити “як думати”, а не “що думати”;

– надати учням рівні можливості у виборі форми і змісту навчання;

– мотивувати дітей до навчання упродовж усього життя, а не прагнути навчити на все життя;

– створювати умови для опанування і самостійного продукування ще не існуючих знань, а не змушувати заучувати “вчорашні знання”;

– сприяти формуванню суспільно-індивідуального світогляду, який убезпечує особистість від руйнівних маніпуляційних впливів;

– сприяти становленню інформаційної культури особистості, здатної до активного управління інформацією, а не культивує пасивне некритичне сприйняття інформації;

– підтримувати розвиток горизонтальних партнерських зв’язків, мережевої взаємодії, замість ієрархічних зв’язків.

ІІ. Умови динамічного розвитку системи освіти.

Мета сучасної шкільної  освіти:

– Здійснити величну місію, притаманну школі в усі часи її існування: допомогти людині навчитися жити у гармонії з собою, з природою, з іншими людьми, з суспільством.

– В процесі освіти і виховання формувати людяність як основоположну рису особистості.

– Формувати загальнонаціональну свідомість громадянина України і світу.

На шляху до цієї мети мають бути вирішені такі задачі:

1.Відкритість освітньої системи.

2.Необхідна різноманітність форм отримання освіти і змісту.

3.Кардинальна реформа підготовки вчителя на основі особистісного, компетентнісного підходу.

4.Свобода педагогічної думки і дії, високий рівень свободи вибору всіма учасниками освітнього процесу.

5.Широке застосування педагогічних (hi-teach), інформаційних та комунікаційних технологій.

6.Заміна ієрархічної системи управління освітою на структурно-мережеву. Інститут підготовки, підвищення кваліфікації вчителів і методичного супроводу їх професійної діяльності має бути окремим інститутом в державі, ніяк не пов’язаним з інститутом контролю за дотриманням Закону про освіту всіма учасниками освітнього процесу і зобов’язаннями, які бере перед громадянами кожна освітня установа.

Сучасна освіта має відповідати таким критеріям:

1.Вмотивованість і спроможність учнів до навчання упродовж всього життя.

2.Емоційне благополуччя та позитивне ставлення до навчального закладу всіх учасників освітнього процесу.

3.Свобода усіх учасників освітнього процесу як критерій оцінки успішності роботи освітніх систем нового тисячоліття.

4.Головний критерій якості шкільної освіти — випускник школи, який є:

• людиною, спроможною жити в гармонії з собою, з природою, з іншими людьми, з суспільством;

• людиною, яка має смак до життя, прагнення до його вдосконалення, розвинутий емоційний інтелект;

• креативною особистістю з критичним мисленням і імунітетом до технологій маніпулювання свідомістю;

• конкурентоспроможною особистістю у глобальному вимірі.

ІІІ. Стратегічні засади кардинальної шкільної реформи.

Потрібне послідовне, негайне й рішуче проведення радикальної трансформації шкільної освіти, яка повинна перейти від стадії зрушень до глибоких структурних та системних реформ.

Реформування освіти має виходити з того, що на початку третього тисячоліття концептуальні аспекти бачення сучасної цивілізації ґрунтуються на таких засадах: свобода вибору, пріоритетний характер загальнолюдської ідеї, інтернаціоналізація діалогу, необхідність співтворчості та співрозвитку як умови успішного вступу в новий період історії людства.

Розробляючи стратегію розвитку  освіти на найближчі 10 років, слід виходити з таких прогнозів:

1. Україна буде “відкритою ” країною, яка рухатиметься у напрямку до все більш повної та ефективної інтеграції у світове співтовариство. Тому і країна в цілому повинна ставати все більш конкурентоспроможною, і кожен випускник школи повинен отримати під час навчання основу для високої конкурентоспроможності на світовому та національному ринках праці.

2. Україна буде розвивати свою національну культуру та мову, та інтегруватиметься у світ, зберігаючи тісні культурні та економічні зв’язки з країнами ближнього зарубіжжя. В умовах поліетнічного і полікультурного середовища кожен освітній заклад має стати школою діалогу культур. Українська освіта в епоху глобалізації має зосередитись на пошуку шляхів реалізації двоєдиної місії – плекати українського громадянина і громадянина світу.

3. В Україні буде утверджуватись правова держава, в якій людина повинна знати свої права та вміти їх відстоювати. Для нашої держави ХХІ століття стане епохою тріумфу прав людини, утвердження пріоритетності гуманноцентричних та гуманістичних цінностей. Саме цим зумовлюватиметься процес гуманізації та гуманітаризації освіти як головний напрямок її реформування.

4. В Україні буде зміцнюватись вільне суспільство, в якому кожен громадянин повинен вміти приймати самостійні рішення, уміти обирати і нести відповідальність за свій вибір. Тому   з’являтиметься більше можливостей задіяти головний ресурс динамізації процесу розвитку освітньої системи кожної школи – ресурс свободи.

5. В Україні буде розвиватись соціально зорієнтована ринкова економіка. Тож ще в шкільні роки необхідно пробуджувати ініціативу, підприємливість, потяг до самостійної активності у поєднанні з духом соціальної справедливості, уваги до проблем й інтересів оточуючих.

6. У третьому тисячолітті Україна, хоч і з деяким запізненням, вслід за високорозвиненими країнами вступає у фазу постіндустріального (інформаційного) суспільства, в якому провідну роль відіграють гуманітарні знання і гуманітарні цінності, здатність до саморозуміння й комунікації з іншими людьми, спроможність до трудової й соціальної мобільності в умовах, які динамічно змінюються. Тому головним умінням, яким має озброїти учнів школа, стає вміння самостійно знаходити і опрацьовувати інформацію, здобувати освіту впродовж усього життя, генерувати нові ідеї.

7. В Україні вслід за іншими європейськими країнами розпочнеться радикальна реформа шкільної освіти, яка призведе до значного розширення самостійності закладів освіти як у фінансово-господарчих питаннях, так і в питаннях організації управління, освітньому плануванні, виборі змісту освіти (курикулуму).

Механізми розвитку освіти

Щоб зрушити ситуацію з мертвої точки, слід задіяти ефективні механізми розвитку освіти як на національному, так і на місцевому рівнях:

• Цілеспрямовано розвивати лідерство як механізм розвитку освіти;

• Розвивати партнерство як механізм розвитку освіти (соціальне, міжнародне,  міжрегіональне, міжсекторне тощо).

• Сприяти розбудові нових громадських інститутів, які гратимуть активну роль в оновленні освіти та реально впливатимуть на освітню політику (перш за все професійних асоціацій вчителів та керівників шкіл);

• Проводити педагогізацію громадськості, створювати сприятливі умови для динамічного розвитку громадсько-педагогічного руху та волонтерства;

• «Розгерметизувати» навчальні заклади, подбати про їх розвиток як відкритих систем, стимулювати участь у міжрегіональних освітянських обмінах і міжнародних програмах та проектах;

• Забезпечити постійний моніторинг якості освіти як на загальнонаціональному рівні (шляхом проведення зовнішнього незалежного оцінювання та забезпечення участі у міжнародних порівняльних дослідженнях), так і на рівні окремої школи;

• Створити систему електронного управління (Е-управління) освітою, віртуальні спільноти педагогів, е-банки методичних розробок тощо;

• Вибудувати ефективну систему постійного професійного розвитку педагогічного персоналу впродовж усієї професійної кар’єри;

• Здійснити перехід від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту, від бюрократичної моделі до проектного принципу організації діяльності органів управління освітою.

Стратегічні завдання на наступне десятиліття:

1.Курикулярна реформа (реформа змісту освіти), яка має

• Усунути традицію перевантаженості навчальних планів предметами і відомостями, які не є фундаментом для нових знань.

• Змінити методи навчання і закріплення отриманої в школі інформації, розширивши вагу тих з них, які формують практичні навики аналізу інформації, самонавчання.

• Забезпечити на етапі повної середньої школи можливість вибору освітніх програм у рамках підготовки до здобуття професійної освіти.

• Створити інституційні механізми систематичного оновлення змісту освіти на основі зміцнення зв’язку з науковими дослідженнями і практикою.

• Забезпечити робоче знання як мінімум однієї іноземної мови всіма випускниками повної середньої школи.

• Збільшити частку відкритої освіти у навчальних програмах всіх рівнів принаймні до 20—30%.

• Зробити шкільну програму більш зорієнтованою на творчий розвиток дітей.

2.Структурна реформа, яка передбачатиме

• Створення переважно окремих шкіл кожної ступені навчання (система окремих шкіл І ступеня, система окремих шкіл ІІ ступеня та система окремих шкіл ІІІ ступеня) замість школи-гібриду І-ІІІ ступенів, яка перетворилась на розтягнуту на 11 років початкову школу.

• Створення шкільних округів у сільській місцевості.

• Ліквідація структур, які стоять на заваді реальній автономії школи (централізованих бухгалтерій та районних управлінь освіти).

3.Реформування системи управління освітою, яке матиме на меті

• Радикальну децентралізацію та налагодження мережної взаємодії.

• Кардинальне розширення ролі «третього сектору».

• Опору на лідерство.

• Перехід від прямого адміністрування до управління процесами.

• Ліквідація монополії обласних інститутів на здійснення післядипломної освіти вчителів.

4.Реформування системи навчального книговидання, яке ставитиме завдання

• Ліквідувати державне замовлення на підручники як таке,  надавши можливість самостійного вибору навчальної літератури школі, вчителю, батькам, учням з переліку посібників, допущених МОН до використання в школах.

• Ввести обмеження строків використання підручників трьома роками з подальшим їх списанням як фізично і морально застарілих.

• Перенести фінансування придбання навчальних посібників на рівень школи, передбачивши у їх бюджетах кошти необхідні для забезпечення школярів підручниками з усіх дисциплін і в достатній кількості.

• Поступовий перехід до використання е-підручників.

5.Реформування фінансово-господарчого механізму функціонування закладів освіти, яке забезпечить

• Перехід до формування бюджетів закладів освіти за схемою «кошти йдуть за учнем» із розрахунку «споживчого кошика учня» замість існуючої зараз де-факто (де-юре ніби існує формульний підхід) практики розрахунку за кількістю вчителів та квадратних метрів приміщення (захищених статей бюджету) . Зразком  таких змін може бути ваучеризація освіти в Грузії.

• Відмова від поурочної оплати праці, перехід до загальноприйнятої у більшості країн світу оплати повного робочого дня вчителя.

• Встановлення стимулюючої дистанції в оплаті праці вчителя і керівника навчального закладу (зарплата директора та завуча має бути вищою у 2-3 рази у порівнянні з зарплатою вчителя).

• Радикальне розширення фінансово-господарчої самостійності закладів освіти.

Наші уявлення про подальший розвиток освіти мають базуватись на філософії мрії, а наші освітні ініціативи розгортатись у напрямі чітко визначеного алгоритму дій: реформи проти реальності.  Якщо упродовж наступного десятиліття не провести радикальну трансформацію шкільництва у напрямку задоволення нових потреб дітей інформаційної епохи, ми не тільки залишимось з учорашньою школою, а і ризикуватимемо мати позавчорашню глибоко архаїчну, абсолютно нездатну до динамічного розвитку систему освіти. У цьому випадку будь-які інші реформи втрачатимуть сенс.  Тоді «швидкий світ» навколо нас відірветься на недосяжну відстань, а ми застрягнемо в «повільному світі» назавжди!!!

Якщо ми хочемо йти в ногу з світом, нам вкрай необхідно якомога скоріше знайти адекватну відповідь на виклики часу. Перш за все слід прийняти чітку програму дій,  яка б враховувала  вплив основних факторів , які радикально змінять смисли, зміст і результати шкільної освіти.

Тому пропонуємо чітке бачення майбутнього української шкільної освіти та програму її системних реформ.

Для збереження існуючої моделі освіти не існує ніякого виправдання, окрім того, що  такою освітою звичніше і простіше керувати. Утім, ліміт бездіяльності щодо реформування освітньої системи вичерпано, потрібні негайні зміни.

Експерти «Ліги Культури»

Без коментарів