Впровадження профільного навчання в старших класах Росії, України та інших країн пострадянського простору подається як беззастережне благо і фактор позитивного розвитку сфери шкільної освіти. На більшості наукових форумів і конференцій, присвячених профільності, питання про його корисність та перспективність не ставиться. Обговорюється лише проблема «як?», а не «навіщо?» Мабуть, передбачається, що потрібність і корисність цього нововведення не викликає сумнівів. При цьому повсякчас обговорюється проблема падіння рівня освіченості випускників шкіл. Зрозуміло, що у цього падіння причин багато. Так чи входить профілізація старшого ступеня шкільної освіти в число факторів, що погіршують якість як шкільної, так і вузівської освіти? Вважаємо, що входить. І не виключаємо, що в число перших.
Відмова від культивованої в радянський час енциклопедичної спрямованості шкільної освіти привела, на наш погляд, до різкої втрати цінності широкої освіченості. Перетворення освіти зі сфери блага та служіння в підготовку (в т.ч. профільну) і послугу привели до її прагматизації та утилітаризації. Стратегічна відмова від «формування всебічно розвиненої особистості» на користь «підготовки кваліфікованого споживача» швидко вихолостила зміст освіти, розділивши його на «корисні» і «некорисні», «потрібні» і «непотрібні» предмети. Повсюдно зникла радість від просто осягнення нового. Фізики перестали бути ліриками, бо лірика не має практичної користі. Бути успішним модніше, ніж бути освіченим.

Випускники профільних класів уже кілька років підряд стають студентами. І у нас як вузівських викладачів є можливість подивитися на те, як змінилася якість студентів. Адже за логікою авторів проекту профілізації школи ця якість мала зрости. Що ж насправді? Але про все по порядку.
Перше. Зникла любов (яке неформатне слово для словника сучасної освіти) до читання взагалі і читання серйозної літератури зокрема. Це видно вже не тільки у вузі, але й в школі. У проведеному в школах Краснодару під керівництвом одного з авторів статті соціологічного дослідження «Проблеми сучасної школи», яке охопило вчителів, школярів 9-11-х класів та їхніх батьків, в числі інших питань з’ясовувалося ставлення підлітків до читання. Дозволимо процитувати фрагмент звіту про дослідження: «З книгами справа йде гірше. Практично половина (44,4%) – не змогли назвати улюблену книгу або героя, іншими словами майже половина школярів просто не читають. Багато (21%) вказували у своїх відповідях персонажів російської класики – спасибі шкільній програмі. Ще 11% вказали казкових, дитячих персонажів – це епатаж, прагнення приховати той факт, що вони не читають. Таким чином, школа залучає до літератури (в рамках програми) п’яту частину школярів».

Друге. Разом з любов’ю до книг катастрофічно швидко відходять у минуле студенти, які виявляють щирий глибокий інтерес до предметів, які вони вивчають у вузі. Сказане ні в якому разі не слід розуміти в тому сенсі, що «сучасна молодь стала тупою і ледачою». Ні! Серед сучасних студентів (частіше серед дівчат, ніж серед юнаків) досить багато розумних, старанних, акуратних, вони по праву заслуговують відмінні оцінки і диплом з відзнакою. Ледарів, правда, стало більше, ніж у радянські часи, але це багато в чому наслідок зниження контролю і дисципліни у вузах, що є окремою проблемою і заслуговує окремого розгляду. Мова йде про благополучних студентів, цілеспрямованих та відповідальних. Так от серед них, за нашими спостереженнями, стрімко знижується відсоток тих, хто цікавиться тим, що саме вони вивчають. При цьому вони старанно слухають лекції, активно працюють на семінарах, справно виконують домашні завдання. Вони всіма силами прагнуть здати предмет і отримати високу оцінку. Але, на жаль, все рідше прагнуть зрозуміти конкретні істини і розібратися в суті питання. Їх цікавить в першу чергу результат іспиту, а не зміст предмету.

У першу чергу, зрозуміло, це стосується дисциплін, що не мають «явної корисності», як наприклад, бухоблік або податкове право. Викладаючи протягом останніх 10 років гуманітарні предмети (соціологію, філософію, логіку, педагогіку та психологію) на економічних і юридичних факультетах різних вузів, стикатися з цим явищем доводиться постійно. Однак, за свідченням колег-викладачів юридичних та економічних дисциплін, та ж картина спостерігається щодо «профільних» загальнотеоретичних предметів: теорія держави і права та економічна теорія викликають млявий інтерес і прагнення здати. Готовність же вивчати проявляється у відношенні предметів «практичних», «потрібних для роботи» – таких, як бізнес-планування чи житлове право. Наші спостереження цілком тривіальні. Схожі тенденції відзначають практично всі дослідники сучасної освіти. Один з найбільших російських соціологів Н.Є.Покровський, аналізуючи зниження інтересу російських студентів до теоретичних курсів, вказує, що основною причиною цього є масова орієнтація на «корисне знання, тобто знання ясне і доступне, чисто інструментальне і, що особливо важливо, що веде студентів після закінчення вузу найліпшим шляхом до вигідної роботи». Так, саме так – «навчіть мене заробляти гроші, інше мені не цікаво». Шкода тільки, що не вірять студенти викладачам, що без серйозного вивчення теоретичних основ (неважливо економіки або права) професійний горизонт фахівця буде вузьким, а мислення ригідні. Нецікаві всі ці «заумності». І абсолютно очевидно, що це звужування тепер іде зі школи.

Третє. До речі, про ригідність мислення. Навіть у серйозних студентів – це одна з найчастіших проблем. Кращі студенти старанно перекажуть вам точку зору конкретного вченого, наприклад О.Конта чи К.Маркса, але будуть щиро обурені питанням, що вимагає простежити еволюцію їхніх ідей в іншому соціально-історичному контексті. Наприклад, на питання про теоретичну спорідненість марксизму та фемінізму, студентка-відмінниця на екзамені впевнено обурилася: «Так це ж про різне – Маркс писав про робочих тих часів, а фемінізм – це захист прав жінок». Одна з причин подібних пасажів у тому, що значна частина сучасних відмінників жахливо погано знають історію. Адже в більшості шкільних профілів вона зведена до мінімуму. Навіть в гуманітарних профілях вона зводиться найчастіше до суспільствознавства, яке незрозуміло навіщо ввели з 6-го класу знову-таки на шкоду історії. За вірним зауваженням когось із колег (знайдено в Інтернеті) сприйняття історичного часу у багатьох сучасних студентів примітивно-дихотомічне: історія ділиться на «тоді» (воно ж «раніше», «ну, в той час» – охоплює часовий проміжок від палеоліту до кінця ХХ століття) і «зараз» (воно ж «тепер», «в наш час», «на сучасному етапі» – включає зараз і плюс-мінус 10-20 років). Причому «тоді» асоціюється з чимось відсталим (начебто відсутність Інтернету і нанотехнологій, про які гуманітарії зв’язно не можуть і двох слів сказати), на відміну від «просунутого» «сучасного етапу». В результаті студенти часто просто психологічно виявляються не готові до розуміння значення деяких подій минулого. Наприклад, питання про значення інтелектуальної революції Нового Часу і поява сучасної науки наштовхується на уявлення про «відстале тоді» (які там могли бути інтелектуальні прориви) і «просунуте тепер» (ось зараз – наука, а тоді … звідки вона могла бути). На жаль, це не просто бурчання – багато раз подібні запитання ставилися автором на екзамені з філософії і в абсолютній більшості випадків відповіді могли викликати лише сумну посмішку.

Четверте. Для більшості гуманітарних профілів різко скорочується кількість годин на природничі дисципліни (а астрономія і зовсім загинула). Це призвело до того, що у студентів-гуманітаріїв системне природниче бачення світу просто зникло. Вони не відрізняють зірки від планет. Частина з них впевнена, що Сонце обертається навколо Землі. Вони не розуміють різниці між атомами і молекулами, металами та неметалами. А вже про те, чому в розетці два отвори, і питати безглуздо. Більшість скаже, що в одній дірці «плюс», а в іншій «мінус». Природознавче невігластво в повній мірі заповнили магія, астрологія (мабуть, замість астрономії), езотерика. Студенти-гуманітарії в повній мірі занурилися в епоху розвиненого окультизму.

Підкреслимо, мова йде про тенденції, про якийсь загальний вектор еволюції свідомості студентства, що аж ніяк не виключає існування окремих дуже ерудованих, начитаних і гнучко мислячих представників цього древнього веселого народу.

Звичайно, примітивізація інтелектуальних здібностей і мотивів студентства – явище не одномоментне. Це результат тих якісних і кількісних змін які захлеснули вітчизняну освіту в кінці 1980-х – початку 1990-х рр.. І до їх числа крім тестових форм контролю, зміни ландшафту змісту шкільної освіти належить і перехід на профільне навчання.

Нам можуть заперечити, мовляв, в радянські часи теж були школи з поглибленим вивченням окремих предметів. Так, були. Але учням цих шкіл ніхто не скорочував обсяги змісту по «непоглибленим» дисциплінам, а випускники цих шкіл непрофільні іспити здавали в тому ж обсязі, що і вся країна. Глибина не досягалася за рахунок вузькості. Глибина базувалася на широкій базі. І вчитися в цих школах було важко. Цих профільних шкіл (або класів) не було і не могло бути багато. А сьогодні ж не секрет, що профільне навчання полегшило долю випускника. Напружуватися не треба. Глибини не додалося, а вузькість наздогнала.

Ми вже не згадуємо про класичній гімназії. Сьогодні навряд чи знайдеться директор ліцею, який подарує своєму випускнику повне зібрання творів В.С. Соловйова, як це було з О.Ф. Лосєвим, випускником Новочеркаської (аж ніяк не столичної!) класичної гімназії. Сьогоднішня школа обов’язково погубить Леонардо, а Пушкін не пройде тестування з математики.
Зрозуміло, що автори писали цю репліку на прикладі російської дійсності. Якщо в Україні вона краща, ми цьому щиро порадуємося.