Олександр Капто 

Етика безпеки

Етика безпеки, складова та органічна частина концепції національної безпеки. Формування етики безпеки відбувається під впливом викликів та загроз, з якими людство зіткнулося на межі XX— XXI ст.ст. У ній можна виокремити кілька аспектів, що мають методологічне, теоретичне і практичне значення. По-перше, формування принципово нового «світоглядного вектора» особистості, залученої в забезпечення системи національної безпеки, об’єктивне сприйняття нових всепланетарних і національних реалій і тих корінних зовнішньо- та внутрішньополітичних змін, що відбулися після руйнації двополюсного конфротаційного світу. Такий підхід передбачає також розгляд ідеї національної безпеки, прямо пов’язаної з концепцією усталеного розвитку, що дістає все більше наукове визнання як її невід’ємна частина і водночас умова її реалізації. По-друге, її поєднання з етикою військовою. Найважливішим аспектом етики безпеки є високий рівень політичної свідомості особистого складу збройних сил, що базується на сучасних внутрішньо- та зовнішньополітичних реаліях, дає йому змогу як у мирний, так і воєнний час виконувати військовий обов’язок глибоко усвідомлено та осмислено. По-третє, етика безпеки ставить на нову площину вирішення низки суто морально-етичних проблем, серед яких пріоритетними є забезпечення міжнаціональної згоди та міжнаціонального миру, гармонійне поєднання національної самосвідомості й почуття належності до єдиної багатонаціональної країни.

В етиці безпеки як моральному фундаменті суспільного життя відбивається широкий спектр моральних проблем морально-етичної регуляції особистості в умовах численних явних і прихованих загроз та небезпек: морального обов’язку та самовизначення особистості, зіткнення добра зі злом, гуманізму з антилюдяністю, великодушності з примітивно-войовничою непоступливістю, толерантності зі злісною нетерпимістю, об’єктивно-критичне, творчо-орієнтоване ставлення до духовних і моральних цінностей зі сліпим раціоналізмом, протистояння гуманістичного миролюбства з філософією агресивного насильства, концепції громадського миру і злагоди з соціальною ворожнечою й конфронтацією. Нерідко прояляється  химерне переплетення політичного плюралізму з етичним плюралізмом, коли не лише різні морально-політичні ідеї, а й навіть загальнолюдські моральні цінності набувають у поведінці різного суб’єктивно політизованого забарвлення.

Виявом глибинної кризи суспільної свідомості стала своєрідна «етична міграція», коли, виходячи з кон’юнктурних причин, політики різного масштабу з підвищеним рівнем політичних амбіцій або змінюють свої морально-етичні орієнтири (як загалом у суспільстві, так і в міжособистісному спілкуванні зокрема), або «плетуть мережива» прагматичної моралі. Це ще одна загроза безпеці — загроза духовно-моральній, інтелектуальній стабільності суспільства, консолідації здорових сил навколо будівничих ідей і практичних дій усіх інститутів держави. Смута у сфері моральності, ідей та ідеалів стає благодатним живильним підгрунтям для зростання «вибухового» конфронтаційного потенціалу суспільства, нарощування в ньому ідеологічної та соціально-етнічної нетерпимості, неприкритої ворожості й агресивності, вияву різних форм духовного та фізичного насильства.

Етика національної безпеки перебуває в тісному зв’язку з розвитком миротворчого потенціалу країни. Виховання миролюбства, культури миру, шанобливого ставлення до інтелектуальних і культурних цінностей усіх народів, ефективне протистояння будь-яким проявам філософії насильства, уміння будувати добросусідські відносини з іншими країнами на принципах рівноправності, незалежності, суверенітету і свободи історичного вибору — без цього неможлива сучасна морально-особистісна концепція національної безпеки.