Олександр Капто

Етика інвайронментальна

Етика інвайронментальна (з англ. Environment — оточення, середовище; нім. Environtalismus; франц. Protection de l’environnement), сукупність етичних цінностей, що сприяє оптимальному функціонуванню екосистеми, запобіганню порушенням екологічних процесів, забезпеченню цивілізаційної взаємодії суспільства з середовищем проживання. Формування етики інвайронментальної пов’язане з виробленням стратегії виживання земної цивілізації в умовах наростання глобальної екологічної кризи, яка потенційно може перерости в незворотну катастрофу. Екологічні проблеми вийшли за національні межі й набули загальнопланетарного масштабу, ставши складовою всієї системи міжнародних відносин. Людство стоїть на порозі принципово нового періоду в історії цивілізації, що передбачає формування етики нової, яка базується на універсальному еволюціонізмі й теорії самоорганізації.

Ключові питання етики інвайронментальної: локальна і глобальна діяльність суспільства має бути узгоджена не лише з потребами людини, а й з потребами природи; раціонально організоване суспільство покликане підтримувати і розвивати розмаїття біосфери, керуватися стосовно неї «моральним імперативом», встановлювати регламентації та обмеження, які мали б позитивний вплив на гармонізацію відносин людини і природи.

Етика інвайронментальна висуває наступні принципи діяльності людства: коеволюційний розвиток біосфери та суспільства за умови чіткого розуміння того, що людина не може жити поза біосферою, тоді як остання може існувати без людини; за всього сучасного розмаїття цивілізацій і культур людство, взаємодіючи з природою як єдиний вид, повинно мати спільні поведінкові правила, про виконання яких має піклуватися не тільки окрема людина, а й усі країни, світове співтовариство; рівність перспектив поколінь, що передбачає піклування нинішніх людей про своїх нащадків як майбутнє свого біологічного виду, про забезпечення їх природними ресурсами; рівність можливостей людини у використанні невідновлюваних ресурсів пропорційно до кількості населення, що мешкає на території держави; принцип консервації, що передбачає мксимальне скорочення впливів людини на природні цикли колообігу речовин, недопущення введення речовин, не властивих природному колообігу, збереження осередків природних екосистем; принцип злагоди, який давав би змогу встановлювати квоти використання невідновлюваних ресурсів на основі консенсусу під егідою ООН.

Переконливим підтвердженням зростання ролі етики інвайронментальної у вирішенні всепланетарних екологічних проблем стало проведення у червні 1997 року в Сеулі в межах «Всесвітнього дня довкілля» спеціального круглого столу з цих проблем.