ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ІМУНІТЕТУ 

Ліщинська О.А.
Інформаційно-психологічна безпека:
концепція соціокультурного імунітету.
Івано-Франківськ: ПП Кузів Б.П.,

Види людських спільнот

Етнокультурне поле. Напруженість етнокультурного поля здійснює роботу, спрямовану на утримання цілісності народу, створення відчуття етнокультурної ідентичності. Єдність за ознаками мови, землі, патріотизму, віри, етнокультурних цінностей підтримує цілісність спільноти. Напруженість створюється та існує за рахунок морально-етичної вертикалі в культурі з протилежними полюсами. На різних полюсах концентруються цінності й анти цінності. Що є добре? Що є погано? Для окремої людини відповіді на ці питання не такі однозначні, вона має змогу випробувати на собі вміщені в культурі постулати.

Особистість лідера нації, організації, спільноти відіграє роль своєрідного «кристала», крізь призму якого в означений простір надходить інформація. Особистість лідера спільноти атрактивна для членів громади саме продуктами її творчої переробки, певним відлунням викликам сьогодення.

В сучасних культурних спільнотах кожен мусить виконувати свою функцію і багато в чому довіряти експертним думкам вузьких спеціалістів.

Напруженість поля етнокультури підтримується різними обрядами, церемоніями, ритуалами.

Мусимо відзначити, що нині у світі спостерігається тенденція до розвінчання культурних заборон, через що спадає напруженість етнокультурного поля, слабшає зв’язок між людьми, що належать до однієї культури. В наслідок чого на побутовому рівні ми помічаємо, що нашим дітям доводиться пояснювати те, що раніше було само собою зрозуміло. Культура втрачає здатність виконувати функцію інкультурації. Етнокультурне поле завжди наповнене не тільки міфами, приказками, приписами культурної традиції, а й інформаційними вірусами і симулякрами.
Стрижнем етнокультурного поля є, безперечно, культурна традиція.

Психотерапевтичний потенціал релігійної спільноти. Дуже важливим і не завжди усвідомлюваним є вплив на самопочуття людей обставини перебування їх разом задля здійснення спільних дій у ході досягнення спільної мети. Дюркгейм дійшов висновку, що колективне, досягаючи певного рівня інтенсивності, пробуджує релігійне мислення, яке зумовлює стан збудження і змінює умови психічної активності. У збудженої людини ментальні сили розпалюються, пристрасті оживають, почуття посилюються, ці зміни відбуваються саме в такі моменти збудження. Людина сама себе не впізнає: вона відчуває себе зміненою і відтак змінює все навкруги себе [25].

Аналізуючи той специфічний стан, у якому перебувають люди під час ритуальних дій, С. Московічі зазначав, що насправді кожний ритуал видається нам подвійною операцією. З одного боку, він пускає в хід правила поведінки, які повинні забезпечити виконання особливого завдання, як-от: родючість, успіх у полюванні, ініціація, траур. Ритуал також відрізняється від усіх інших приписів послідовністю дій, словесними формулами, які їх зв’язують та особливим моментом, коли він розгортається. Церемонії і збори, які його стимулюють, спираються на вірування. Воно надає йому сенсу і пояснює його дієвість. Із цього погляду ритуали втілюють прищеплені вихованням повсякденні уявлення, які наповнюють свідомість людини [71]. З другого боку, припускає Московічі, релігійний культ викликає цю розумову та афективну спроможність завдяки тому, що клан або плем’я збираються разом. На думку вченого, ритуал робить ефективним не його зміст. Не важливо, чому він присвячений. Важливо те, що через цей ритуал суспільство нарощує свою енергію і пожвавлює контакти. Релігійні обряди є наріжним каменем та ідеалом усіх колективних рухів і всіх союзів. Вони пояснюють існування соціального порядку, а також його стійкість на фоні звичайних справ і повсякденного життя [71, с. 84]. Розглядаючи ритуали і релігійні дії, Дюркгайм акцентував на явищі одержимості, коли кожен член суспільства проектує на зовні самого себе, щоб знайти собі подібних. Життя, що оновлюється таким чином, загострює їхнє бачення, їхні можливості діяти, перевищуючи звичайний рівень. Але зв’язок із реальністю не уривається ні на мить. Завдяки приплину енергії світ одержимості доповнює і робить можливим існування світу моралі, світу релігії. Він зближує бажання індивіда з потребами суспільства, які світ розуму постійно віддаляє один від одного. Ці попередні зауваження були необхідні для того, щоб утвердити новий погляд на релігію: перш ніж стати віруванням, догмою, воно є пристрастю і запалом, які об’єднують віруючих.

При їх зближенні утворюється свого роду електричний розряд, який швидко доводить їх до надзвичайного ступеня екзальтації. Будь-яке виражене почуття без супротиву сприймається всіма свідомостями, широко розкритими до зовнішніх вражень: кожне з них стає відлунням інших, і вони йому відповідають тим же. Первинний імпульс наростає мірою того, як вони відбиваються, як лавина збільшується мірою свого руху [25].

Отже, колективні ритуали потрібні людям для того, щоб переживати відчуття цілісності і спорідненості. Часто вони спричиняють у людей стани зміненої свідомості. Однак наслідки таких процедур залежать від якості того духовного джерела, до якого звертаються обрядові дії. Зі сказаного вище випливає, що релігійна спільнота володіє потужним психотерапевтичним потенціалом, зловживання яким може призвести до залежності. І знову звернімося до Московічі: «У щасливій одержимості, по-справжньому релігійній, віруючий свідомо прагне до трансу. Тобто до захоплення, для досягнення якого обожнена істота вводиться у своє тіло.

Відмінність між світом зовнішнім і внутрішнім зникає. Я і інший взаємно проникають одне в одного, взаємно діють. Тут є щось дивовижне, навіть таємниче. Це велика таємниця, яку бачимо у всіх релігіях у ході зборів, що прославляють натовпи і свою віру» [71, с. 89].

Саме релігійні ритуали та обряди дозволяють людям відчути і свою цілісність, і свою спільну силу, і налаштуватися на неминучі циклічні зміни у власному людському житті. Тож мусимо визнати, що релігійна спільнота володіє потужним психотерапевтичним потенціалом.

Адиктивний потенціал спільноти деструктивного культу. Участь індивіда у культовій групі належить до сфери його приватного життя, що породжує відповідні очікування підтримки, довіри, взаєморозуміння. Дуже часто це означає, що людина приходить в культову групу відкритою до всього того, що їй там запропонують. Свідоме використання технік деструктивного контролю свідомості лідерами культових груп призводить до трансформації психотерапевтичного потенціалу релігійної громади в адиктивний потенціал.

Адиктивний потенціал спільноти – це специфічні умови, що складаються з комбінацій релаксації з напруженням (драйвом), що дає змогу людині компенсувати свою душевну ущербність, почуватися емоційно комфортно. Прикладом таких спільнот є тренінгові, медитативні, релігійні групи. Створення особливого комфортного клімату в таких групах є однією з передумов здійснення психологічної допомоги названими вище фахівцями. На них же покладається відповідальність за зловживання цими специфічними умовами. Оскільки для інфантильної особистості з недостатньо розвинутими морально-етичними якостями «релаксація» в такій групі може стати необоротним процесом.

З позицій теорії поля культова психічна залежність виглядає як відрив від матриці людяності: спочатку від сім’ї, потім і від усіх людей з найближчого оточення, а потім формування нової групової ідентичності.

Наступним етапом стає відрив від індивідуальної матриці та закріплення підпорядкованості лідеру культової групи. Виходячи зі сказаного вище, для подолання необхідно вивести людину з польової психічної структури культу. За рахунок процесів самовідновлення залежність може бути подоланою. В нормальних умовах дитина оволодіває культурними стереотипами, а потім з них вибудовується індивідуальна поведінка. Натомість в умовах культу, індивідуальну психіку теж намагаються наповнити новими стереотипами. Однак вони не так легко засвоюються, як у дитинстві. Тому для них постійно потрібна підтримуюча дія поля. Якщо якісний стрибок ще не відбувся, то достатньо вивести людину з дії поля, і її первинна особистість відновиться.

Тож, виникнення культової психічної залежності особи є похідною від великої кількості чинників та їх поєднання. Аналіз стану сучасної культури показує, що стихійна орієнтація на видовищні ефекти, які обслуговують примітивні інстинкти і слабкості людської психіки, і піднесені до рангу еволюційного закону уявлення про необхідність конкурентної боротьби і природного відбору шляхом виживання найсильнішого у всіх без винятку сферах життя, призвела до небаченого загострення соціальних проблем, породила девіантність та делінквентність у таких розмірах, які вже виходять з-під контролю.

Однією з передумов виникнення культової психічної залежності є руйнація культурних традицій здорової соціальної взаємодії. У сучасних культурних умовах, коли традиційні способи задоволення потреби в приналежності стають все менш доступними для сучасної людини, багато хто приходить в культові організації для задоволення саме цієї потреби. Широко відома серед фахівців техніка впливу під назвою «бомбардування любов’ю» виявляється надзвичайно результативною. Врешті-решт, якщо спробувати відповісти на запитання, як виникає культова психічна залежність особистості і звідки з’являється та незнайома своїм рідним «культова людина», то це виглядає приблизно так.

Особистість не є цілісною. Вона має сильні і слабкі сторони свого внутрішнього світу.

Під впливом культури і за її допомогою кожен з нас намагається дати раду своїм негараздам та недолікам і розвинути свої сильні сторони.

Послаблення напруженості культурного поля, з одного боку, і легітимізація проявів людських слабкостей і дефектів у культовій спільноті, з другого, сприяють консолідації слабких сторін особистості і дають їм змогу набути домінуючого статусу. Схожі явища («псування характеру») іноді можна спостерігати у хронічно хворих і пенсіонерів.