Володимир Ференц

Толерантність без фарисейства

Скорочено

…Якщо відкинути умовності, метою інформаційного зомбування людства є виховання людської терпимості до всього, називаючи це толерантністю — великою чеснотою демократії. Українців швиденько переконують бути толерантними до тих, які не є і ніколи не будуть толерантними до них. Тиснуть, поки ті не оговталися і піддаються гіпнозові «міжнародних» термінів…

Сучасне суспільство може бути успішним і захищеним лише при умові панування справжньої атмосфери взаємнотерпимості, яку ми звикли називати єдністю. Саме про таку єдність люди кричали на Майдані. Терпимість багатих мусить бути безумовно першою, щоб гармонізувати з толерантністю бідних. Толерантність етнічних українців мусить зустріти толерантність громадян іншого етнічного кореня і так аж до відомої заповіді Христа про любов до ближнього і біблійної настанови не робити людям того, що не мило тобі. Дехто назве це ідеалізмом і буде стовідсотково правий…

Сучасна пропаганда толерантності є течією світовою і від неї не сховаєшся головою в пісок. Ми можемо врятуватися лише при умові, якщо зробимо цей неминучий процес чесним. Ми повинні говорити, що терпимість до несправедливості – це чеснота бидла, пропаганда якої є бидлізацією суспільства. Українська національна еліта мусить показати фальшивим проповідникам толерантності, як насправді органічно будується толерантна демократія давно відомими людству способами успішного співжиття. Взаєморозуміння і взаємоповагу громадян можна і треба будувати в Україні постійно, приймаючи добрі закони, які стимулюватимуть процес єдності громадянського суспільства.

На жаль, в парламенті домінують нетолерантні люди, які роблять політику на роздмухуванні протистояння в суспільстві. Отже треба обирати народними депутатами совісних і розумних людей. В один момент змінити систему демократії неможливо, тому не треба чекати — громадянин може впливати особисто. Достатньо виконувати всі без винятків обов’язки громадянина. Приміром, від різноетнічних громадян не можна вимагати особливої любові до української мови, культури аж до повної асиміляції в українство. Їм, як громадянам, достатньо знати державну мову і говорити нею поза сферою приватного життя – на вулиці з незнайомими людьми, на роботі, в державних установах і парламенті. Це основа громадянської толерантності – терпимість до мови, етно-культури і духовності України.

Толерантність надбагатих – це дати біднішим заробити на гідне світового стандарту прожиття, щоб вони не поневірялися по світу гнаними і гнобленими заробітчанами. Толерантність бідних – не заздрити багатим і не вимагати подачок. Всі разом ми повинні обирати не просто чесних представників у владу, а представників від себе. Кожен громадянин є носієм етнічної, культурної, духовної самобутності і є тільки один спосіб поєднання людей в державу – взаємна терпимість заради захисту спільних інтересів і безпеки. Конституція визначає принципи взаємоповаги і взаємнотерпимості між різними громадянами на основі честі і пошани самобутності особи. В основі єдності нації є не тільки повага до так званих прав людини, а повага і загальна терпимість до самобутності людини, яка включає особливість етнічну, духовну і майнову.

Тест на толерантну демократію дуже простий – в результаті виборів будь-якої представницької влади серед обраних людей повинно виявитись пропорційне число кровних носіїв різної самобутності. Чи є українська виборна влада і сформована нею державна машина толерантною до народу? Не є і не може бути за визначенням толерантної демократії. У виборній владі цинічно порушується її принцип – серед нардепів передовсім мізерне число кровних носіїв етнічної самобутності більшості населення – українців. Це не є проблемою лише етнічних українців і жодна програма захисту українців її не вирішить. Це поганий результат для всіх, який свідчить про те, що система демократії в Україні є нетолерантною, єдність суспільства неможлива, держава такого суспільства не є терпимою до народу і нездатна захистити його інтереси. Говорити про толерантність в такому суспільстві, не змінюючи його системи демократії – верх цинізму. Тому пропаганда толерантності в Україні так і сприймається.

В старих європейських державах толерантність на основі етнічної, культурної та духовної самобутності сформувалась історично і тому у Франції домінують французи, в Німеччині — німці, в Польщі – поляки. Щоб Україна стала європейською державою з паритетом самобутності громадян, нам доведеться відновити справедливу демократію, згідно якої етнічні українці та носії іншої самобутності пропорційно чисельності органічно домінують в суспільстві і державі. Зробити це можна лише єдиною волею розумної і активної верстви українського суспільства. Відправним пунктом має бути стаття 11 Конституції: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичній свідомості, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».

Звісно, так звана мовна самобутність є нонсенсом і придумана тими ж, хто усунув з паспорта запис про національність. Рідна мова наповнює всю самобутність людини і окремо мовна самобутність не існує. Правовий розвиток статті 11 Основного закону вимагає обов’язкової ідентифікації основної ознаки самобутності громадянина – національності чи етнічної приналежності. Інші ознаки самобутності можуть вноситись в ідентифікаційні документи громадянина за бажанням і весь комплекс ідентифікації самобутності є свідченням права громадянина домагатись від держави та інших громадян толерантного сприйняття.

Отже, першим кроком є відновлення запису про етнічну приналежність в паспорті громадянина та державна ідентифікація інших ознак самобутності (окрім штучної мовної). Другим кроком має бути законодавче прийняття «Кодексу миру і благодаті української нації», що бюрократичною мовою можна перекласти як «Закон про толерантну демократію українського суспільства». Звісно, останнє є жартом, адже хто прийме такий закон? А частка правди полягає в тому, що треба мати неписаний кодекс громадянської честі як дороговказ розумним людям для досягнення взаємотерпимості , а відтак єдності нації і сильної держави. Щоб кодекс став неписаним, його спочатку треба написати. Це доволі цікавий, захоплюючий процес, заняття для кожної спостережливої і небайдужої людини.

Приміром, ти чесно відпрацював місяць і одержав явно малу платню. Робиш висновок – працедавець не толерантний до тебе, не терпить тебе з твоїми проблемами виживання та утримування родини. Виборна влада, яку ти обрав і утримуєш на податки фактично нетолерантна , не поважає твоє життєве право достатньо заробляти на прожиток родини, не приймає законів про обов’язково високий рівень платні. Робиш висновок – система політичних виборів побудована так, що ти голосуєш, ніби обираючи захисника своїх прав, а в парламенті опиняються особи зовсім іншої самобутності і майнових інтересів, тобто люди тобі чужі. Їм ніколи не спаде на думку бути толерантними до тебе, адже вони є кровними носіями іншої етнічної, духовної і майнової самобутності. Вони виявились людьми іншого середовища і тому роблять те, що добре для їхнього кола. Кого ж ти обирав? Вони будуть говорити написані радниками гарні промови про захист прав простого народу, але вони навіть мову твою терпіти не хочуть – є кровними носіями не твоєї етнічності, не твого вірування і моралі, не твого рівня заможності.

Отже, справедливу демократію ти можеш повернути собі, додержуючись двох принципів: голосуючи за кандидата – носія твоєї самобутності та майнового рівня і визнаючи виборчий закон, який дозволяє обрати у владу представників народу пропорційно розподілу населення за ознаками самобутності та майнового стану. Якщо ми це зрозуміємо, ми будемо готові вимагати законодавчого визнання ознак самобутності громадянина і внесення змін у законодавство, які гарантують формування особового складу депутатів усіх рівнів пропорційно числу носіїв головних ознак самобутності в суспільстві. За такою формулою у парламенті повинно виявитися найбільше етнічних українців і людей з низьким достатком. Жоден склад парламенту, обраний за існуючою системою влади, подібних змін добровільно не запровадить. Але ми можемо «попросити» парламент це зробити.

Наразі таких людей дуже мало. Поки йде процес, кожен з нас може вчитися толерантності, вимагаючи толерантності до себе від тих, кого утримуєш на податки. Приміром, вмикаєш телевізор і майже на всіх телеканалах чуєш щось неприємне, нетолерантне до твоєї самобутності і честі громадянина. Тобі набридла цинічна демонстрація чужої розкоші, яка ображає твоє скромне життя в очікуванні чергової зарплати. Перемикаєш канали і не знаходиш іншого, а зранку звертаєшся до обраної тобою влади з вимогою толерантності до своєї самобутності і права заробити на гідний прожиток. Якщо тебе не толерантно пошлють подалі, значить ти неправильно на виборах голосував або на твоїй батьківщині ще не діє Закон Толерантної Демократії. Все просто – демократії не існує, якщо у виборній владі пропорційно не представлена самобутність народу. Цей закон дуже просто пояснює всі проблеми сучасної демократії від провалу політики етнічної мультикультурності європейських держав до 20-літньої української кризи.

Споконвіку основою є рід і традиційний етнос, як би не намагалися технологи глобалізаційного процесу зробити всіх однаковими в англомовності чи російськомовності, маскультурі, безвір’ї і споживацтві.

Джерело «Портал українця»