ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ РОКИ
Два роки тому, у 2014 році, Президент ВГО «Ліга Культури» Людмила Авескулова   намагалася подивитися на Україну, українців та світ не очима політиків та політтехнологів, а з погляду жінки, українки, матері, патріота. Тоді її думки з приводу різних подій, що відбувалися і розпочиналися у той час, були кардинально іншими від загального інформаційного потоку. Здавалося, що вони лунали з іншого виміру, адже були нереально правдиві. Її розмірковування випереджали час, тому їх важко було сприймати тут і зараз, у поточних проблемах і подіях.
Тепер, через два роки, ми зібрали квінтесенції цих думок про  найболючіші та найактуальніші питання, які хвилюють всіх українців. І, виявилося, що всі вони не просто залишаються актуальними сьогодні, а по-справжньому і по-іншому відкривають нам реалії сьогодення.

Про зміни в країні

Всі ми бажаємо змін, але реально вони можливі лише в наслідок глибокого аналізу і усвідомлення помилок управління українською спільнотою. Без проробки минулого, перейти на інший рівень в майбутньому практично не можливо.

Про мир

Мир потрібен всім, але, на жаль, не кожен з тих, хто потребує миру зовнішнього, ладен його тримати із середини, а головне, мати його в душі.

Про нових політиків

Соціум, сам по собі, дуже інертний, і завжди для суспільних змін необхідна нова еліта, з новітніми поглядами і підходами яка, в певний спосіб, готувала і мотивувала б суспільство для переходу на новий рівень.
Якщо хтось не просто з нових облич, а з людей з новим мисленням і прорветься до Верховної Ради, то це буде дивом. Тому що система, де гроші понад усе і яка вже багато років є панівною у країні, нікому не віддасть своє право управляти Україною.

Про сьогоднішніх політиків

На моє глибоке переконання, нинішня політична еліта не здатна до самоочищення, в першу чергу, тому що не оперує критичним мисленням і орієнтується, для самовиправдання, на зовнішнього ворога.
На жаль, наша політика не обтяжена совістю. Сучасний політикум, в кращому випадку, керується вигодою, і, як правило, для самих себе. Тому не варто чекати від них, що вони прозріють, стануть чесними, як би суспільство не спонукало би їх до цього.
Влада настільки зараз зорієнтована на зовнішній світ, що внутрішні проблеми країни не зовсім адекватно оцінюються. Політики не можуть і не хочуть задовольняти потреби пробудженої свідомості. Їм легше пообіцяти, приспати нашу увагу, знову прийти до влади і якомога довше користуватися загальнонаціональними ресурсами.

Про політичні вектори

Завжди безсилля політичних систем ховається за створенням зовнішнього ворога (і це стосується будь-якої системи). Якщо вона не може визнати і хоче приховати власні проблеми, відразу находиться той, кого звинувачують у всіх своїх гріхах.

Про політичну систему

Будь-яка система завжди тримає біля себе таких людей, які адаптовані до неї. Інші там просто не уживуться.

Про політтехнології

Бажання людей бачити певних персонажів у ролі політиків давно підмітили політтехнологи і вдало цим користуються. Хтось полюбляє ходити в цирк і їм подобаються клоуни – під це політтехнологи їм дають клоунів, хтось полюбляє трагіка – дають трагіка, коміка, мудрого і т. ін. Але ж це не театр – це життя. І вся наша виборча система нагадує театралізований проституйований олімп, де вибирають тих, хто себе по дорожче продасть, хто навколо себе створить більший антураж. Тому маємо парадокс: всі хочуть справжнього, а вибирають оману.

Про Росію

Росія ніяк не може позбутися свого страху відпустити нас, як свою метрополію. І за цим страхом вона не бачить, що таке розмежування було б перспективним як для нас, так і для неї. Росія не бачить себе без культів і кумирів.
Щоб тримати країну в омані, політики намагаються створити ілюзію монументальності, могутності держави і використовує для цього всі можливі засоби. Але ж відомо, що монументалізм притаманний саме диктаторським режимам. Сталін і Гітлер користувалися такими прийомами. І ми знаємо до чого це призвело.

Про росіян

Більшість росіян формують своє ставлення до подій на Сході, здебільшого, з російських ЗМІ. Увесь цей потужний ресурс спрямований на створення певної віртуальної реальності, у проблеми якої поступово втягується російське суспільство. І, складається таке враження, що росіяни більше реагують не на проблему і не на події на Сході, а на телевізійні версії цих подій.

Про реформи

Реформа – це кардинальні зміни, в якій мають бути змінені всі елементи системи, бо заміна окремих елементів породжує протиріччя, з іншими елементами, які гальмують розвиток.

Про люстрацію

Цей закон стає інструментом, щоб прибрати неугодних, «не своїх». Ті, хто сьогодні при владі, будуть розправлятися зі своїми противниками. Прийдуть інші до влади – будуть цим же законом розправлятися зі своїми опонентами. На жаль, сьогодні в цьому законі не написано від чого і від кого треба захищати державну систему управління.

Про НАТО

Я вважаю, що має бути ґрунтовний документ щодо обов’язків країн-гарантів нашої безпеки. І це має бути не меморандум, заява про наміри, а саме чіткий документ, який мав би закріпити відповідальність кожної із цих країн по відношенню до України, і так само відповідальність України за додержання своїх зобов’язань перед країнами-гарантами. Якщо навіть в цих умовах країни-гаранти не бажають створювати такий документ – вони нас змушують повернутися до створення зброї, яка могла би дати можливість захищатися на рівні сучасних викликів. Тобто, або наші дипломати працюватимуть над тим, щоб довести до кінця договір про міжнародні гарантії безпеки, або ми маємо думати про те, як наш науковий потенціал включати для розробки нового озброєння. І, я вважаю, що зараз треба працювати в обох цих напрямках.

Про переселенців

Виходить так, що суспільство весь час проявляє свою співучасність: збирає гроші на війну, підтримує біженців, а держава, як правило, не заявляє навіть своєї позиції і майже не контролює ситуацію у цей складний час. Необхідно, щоб не зміщувалися акценти: робити має держава, а ми маємо їй допомагати. Адже це завдання держави – вирішувати проблеми, які, здебільшого, вона сама й створила.