Схід чи Захід для України? Українська матриця.

Михайло Гречка Керівник «Центру «Євро-Азія» – III тисячоліття»

Коли запитуємо себе, хто ми є, даємо звичну відповідь: українці роду слов’ян, народ слов’янського світу. Дійсно, це так. Народ, що отримав від своєї землі енергетичний статус і незникаючий архетип з домінуванням таких цінностей як привітлива, великодушна гостинність, завзята стійкість, сприйнятлива терпимість – так і лишився хранителем його основних критеріїв. Тим і відмінний від інших народів. Проявивши два десятиліття тому й притаманну собі рішучість, народ відновив також код святої соборності і став розбудовувати багатонаціональну зі слов’янським змістом країну миру – державу Україна. Українці хоча і є європейцями й проживають споконвічно на своїй території в самому центрі Європи, але вважається ніби на порубіжні двох континентів – азійського і європейського, на дотику їх культурно-матеріальних ареалів. Певно тому, що вони самі і їхня територія були й лишаються споконвічним і своєрідним соціально-енергетичним гармонізатором двох материків, які хоча й перебувають в постійній еволюції, але складають єдину планетарну цілісність. У зв’язку лише з географічним і політичним поділом отримали вони окремі свої назви, проте мають завжди узагальнену: азійсько-європейський простір, довжина якого складає більше 13 тис. кілометрів.

Що ж стосується українського народу на ньому, то ще його прадавні предки, праукраїнці – материнський етнос, автохтони, – територіально отримали центральне становище і згідно універсального Закону сутності Буття стали виконувати на планетарних обширах свою Вселенську місію й духовне призначення породжувати «дітей своїх – антів-русів-росичів», молоді етноси, для освоєння і духовного розвитку неосяжних материків. Незважаючи на те, що пройшли віки, й понині у східному напрямку від слов’янських першопоселенців лишилися не лише паростки праукраїнської культури, мови, української духовної площини (назва країни Іран віддзеркалює ще з далекої давнини праукраїнське – Аріян), а територія сучасної України вважається багатьма прабатьківщиною і Батьківщиною.

Завдяки вищим багатшим в ті часи праукраїнським духовно-енергетичним і ресурсним можливостям надавалася також допомога в становленні й західного напрямку. Що й зрозуміло, наприклад, лише в столиці Київської Русі у Х ст. проживало близько 50 тис. городян, натомість у Парижі десь біля 15 тис. Це свідчення ближче до нас в часі, а скільки ще за лаштунками? Скільки тих незчисленних представників племен і народів, які несли з київських пагорбів і життєдайних своїх територій славу і благодать як на Схід, так і на Захід. Тож для українців протилежні сторони – то природно поєднані складові їх живого Всесвіту, оскільки самі вони були проявлені для двох континентів, об’єктивно існуючих реальностей. Розрив такого завжди приносить для всіх нещастя. В історії життя народів Європи і Азії чимало тому прикладів.

Тому українці ніколи не надавали повної переваги ні азійському, ні європейському напрямкам. Навіть тоді, коли праукраїнський материнський етнос, а потім й українці піддавалися своїми ж нащадками родовому обмеженню, а з династичною переміною Рюриковичів на Романових, й загарбанню. Відбувалося як і в сім’ях з непутящими дітьми. Попри таке, український народ природно лишається завжди відкритим й продовжує утримувати в собі ментально відмінну від інших психоінформаційну матрицю, в основі якої духовність і духовна подоба людини Всесвіту, ніяк не зажерливо-загарбницька. Навіть плин часу не стер її. Навпаки, ментальність інших народностей в Україні стає притаманною корінному, автохтонному українському етносу. Тому й можуть жити всі спільно і мирно у відповідних природних патерн умовах і бути хранителями як Сходу, так і Заходу.

Українцям не просто так було визначене «належне місце» в Європі і «вигідне» географічне положення на євразійському материку. На них, як людей блага і країни миру, Вищими силами верхнього світу покладена Вселенська довгострокова рунічна місія – розповсюдження енергії території Матінки-Землі своєї для соціальної гармонії і духовної благодаті. З таким особливим призначенням й приходять в цей світ їх нащадки. Про це знали посвячені з часів ще сивої давнини, знання яких з роками не стали чомусь розповсюджуватися. Певно тому, що не зовсім легким виявилося перебування між світами. Бували часи, коли народ потрапляв в орбіту країн з імперським статусом, або тимчасово до когось волюнтаристські спрямовувався. Саме тоді й охоплювали його трагізм, хвороби в родовім і духовнім плані та всілякі негаразди в житті. Що ж до обіцяного – ніколи його так і не отримували.

В результаті різних блукань і невизначеності лідерів проявлялася в народі навіть розпач. Бувало, ніби сама Природа відвертала свої сили і забирала можливості. З розсіюванням цілющої і життєдайної енергії з єдиного цілого появлялася й певна слабкість, яка привносила послаблення дієвих його типотворчих сил. Звідси й розгубленість, хаотичність, негармонійність, навіть «нещасливість життя». До того ж, щоб не відбулося відродження народу і його типотворчих сил, щоб його енергія йшла для блага інших чи просто марно витрачалася, не допускалося його цілісності, тому він ділився, дробився, знищувався і розсіювався. Відбувалася величезна жертовність українського народу. Таке нещастя зламало не мало його представників. Доходило навіть до того, що певна частина переставала відчувати себе собісністю, або у пошуках «зниклого життя і щасливішої долі»  розселялась по світу, проте здебільше лишалися не зіпсованими, вірними своїй національній ідентичності і святому образу своєї країни – святій Україні. Зрозумівши також, що загадковий край не десь «за горизонтом, не на краю Всесвіту» – й поверталися.

Таким чином, тяжкий життєвий шлях, руйнівні форми і всілякі «вдосконалення», в т.ч. пряма деукраїнізація, не призвели до чужого бажаного, лише тимчасово послабляли україно-слов’янський народ. Він також не звироднів, не розчинився серед інших, не щез – і не міг щезнути. Ні насилля, ні спустошливі війни, ні впроваджена метизація не зламали його волі. Що й зрозуміло: відібрати природну його енергію не в змозі ніхто, тому й відновив він свою приналежність до sacrum.

Переживши трагічні і буремні роки своєї історії, не втративши своєї людяності і духовної  благочестивості, український народ відновив свою державність саме там, де Природою і прапредками було йому визначено – в центрі Європи. Порушений механізм цілісності і єдності українців розпочав відновлюватися формуючими духовними силами, які через відкриті життєдайні канали стали наповнювати їх своїми невичерпними джерелами енергій. З початком епохи Водолія вони вже інший народ у своєму розвитку. Отримуючи посилений дух і міцну волю, тепер новий укр з потужним духовно-енергетичним потенціалом. Безумовно, сучасні українці-Росичі хотіли б пожити у своїй Вкраїні тихо і скромно зі своїми якостями людяності, доброти і співчуття, якими одарила їх споконвічна Природа. Проте не для такого вони в самому центрі європейського континенту – Західній Євразії, а енергетично сильне і демократично здорове покоління не лише для цього отримує природну підтримку. Однак й сучасникам не варто упускати пильність на шляху поступу до здобутої і не раз втраченої величезною жертовністю свободи. Слід завжди пам’ятати: старі і нові ситуації минулого буття з протиставленням країн, народів і суспільств в цілому двох континентів все ще лишаються.

З початком XXI століття, ери духовного оновлення, для українців постала велична реальність. Згідно природного Закону сутності Буття знову виникла Вселенська потреба українського зі слов’янським змістом прояву – поновлення духовних горизонтів буття Сходу і Заходу. Створення синергії між двома світами й організації нового в них соціально-духовного життя великих суспільств. Що може бути вищим і благороднішим світової гармонії, цілісність якої була порушена! Оскільки Україна на зіткненні глобальних імпульсів цивілізацій, з її території, де особливо сильним постає духовно-енергетичне поле землі і пасіонарність народу, з усією повнотою розгортається гуманістична здатність спільного гармонійного шляху східного і західного континентів в ім’я збереження життя на планеті Земля. Не на основі матеріальних переваг, а у формах колективної, національної, локальної і планетарної співпраці й духовних зв’язків. Таке – здійсненне, хоча й існує в Євразії ще геостратегічне протиборство потужних граків. Проте, з безпекою України – постане й безпека неосяжного євразійського простору. До того ж, сам час змінює ставлення великого капіталу до людства як до свого ресурсу і капіталу, позаяк економічні критерії процвітання все більше потребують й духовних..

Відображення українського потенціалу і прагнень народів гігантського простору до мирного життя, розповсюдить істинно величні цінності, які й ляжуть в основу нової цивілізаційної парадигми і світоглядних установок. Безумовно, така подія із ланцюга подій, але людський світ в триєдності Схід-Україна-Захід йде до свого перетворення. Тож не вимушені рухи комусь в угоду і не розкачування народів та їх країн, а шлях безкорисного сприяння спільній співпраці і залагодження стосунків азійського і європейського континентів. Таке вище духовне призначення українського народу і його нових Росичів. Така місія є настільки достойною, величною і грандіозною, що потребує найвищого рівня людяності і витримки. Тому й зберігся його архетип і закладені природою відомі життєдайні принципи. Тому й отримує наповнення  духовними силами.

У зв’язку з вище зазначеним, безперечно, досить важливими стають новітні подихи «Шовкового шляху». Як міжнародний механізм співпраці, він вкрай необхідний людству. Його нормальне функціонування суттєво зменшить спочатку, потім повністю усуне причини різноманітних конфліктів і війн, дозволить спільно вирішувати глобальні кризові проблеми, а також застережити можливу появу над жорстокої світової авторитарної влади окремих держав чи корпоративно обмежених груп «інтелектуалів без роду і племені». Для цього й постали українство як цілісна система слов’янського світу і його територія у просторово-часовому вимірі буття!