Відкритий круглий стіл

Соціокультурний прогрес України через інформаційний простір

Проблематика обговорення:

1. Про сучасний стан інформаційного простору України, його вплив на особистість та суспільство в цілому.

2. Пошук дієвих засобів, які спроможні забезпечити кожному з нас право на етичність інформаційного простору та сформувати сприятливі умови для соціокультурного прогресу країни.

3. Випрацювання тез відкритого листа суспільству.

Олена Ліщинська, кандидат психологічних наук, докторант Інституту соціальної та політичної психології АПН України: Минулого року провели семінар „Небезпеки психо-соціального простору як національна проблема” за участю представників різних спеціальностей, бо це є міждисциплінарна проблема. Нам треба усвідомити, що ми вступили в інформаційну епоху і нам в ній доведеться жити. По-друге, у нас дуже високий рівень тоталітарних настанов – в культурі, суспільстві. Майже 40 % наших людей, за нашими дослідженнями, готові підкорятися і все забороняти. Це один полюс. З другого боку – люди, спрямовані на демократичне громадянське суспільство, вважають, що цензура неможлива. Сьогодні можна вводити таке поняття як «сміттєва» інформація, інформація, яка засмічує, інформаційний бруд. Виникає проблема не з тим, щоб вводити цензуру, а з тим, щоб вводити критерії і відділити сміттєву інформації від інформації культурної.

Явища, які деструктивно впливають на психіку людини: 1) відкрита брехня, яка ллється з потужного інформаційного джерела, це шкідливо впливає насамперед на психіку дітей і молоді; 2) лозунги з алогічними висновками; 3) концентрація людей на задоволення; така реклама, наприклад, сприяє поширенню залежності; індукції страхів; торжеству несправедливості; 4) іноді, коли автор хоче показати глибину переживань якоїсь людини, а особливо, коли це людина-злочинець, то екран легітимізує це явище. Загалом, будь-яке явище, показане по телевізору – легітимізує це явище, і люди сприймають це як потрібно.

Майже половина співвітчизників мають такі проблеми – інфантильність, тривожність, тоталітарні настанови, агресивність, що не дозволяє адекватно сприймати будь-яку іншу інформацію.

…Якщо ми хочемо щось подати для здорової, зрілої особистої, інтелігенція, як правило, екстраполює на себе, і те, що для інтелігенції не є складним, для звичайної людини воно складне, перевантажує.

Треба говорити про екологію інформаційного простору і треба шукати критерії, знайти отой коридор між тоталітарними заборонами і між вседозволеністю, яка легітимізує цінності кримінального світу.

В культурі є цілий ряд табу, коли не кожен може розуміти чому, але поводится згідно із правилами. Тому не треба розвінчувати всі табу, переживати всю повноту безладу для того, щоб зрозуміти, що воно справді не годиться… Із того, що ми отримуємо в спадок від наших предків, не все є застарілими архаїзмами і існують певні корисні речі, які не треба перевіряти. Треба працювати на доробок, а не перевіряти. Ми живемо не для того, щоб дискредитувати все, що було, і починати будувати свій світ.

Вадим Костроменко, професор культурології, заслужений діяч мистецтв України, кінорежисер, директор Музею кіно в Одесі: …Думаю, что суть проблемы уже давно сформировалась и мы пытаемся найти уже первые шаги решения проблемы информационного пространства. Конечно, ни о каком запрете и ни о каком государственном контроле речь идти не может. В мире уже существовала такая проблема, в свое время в США, когда их кинематограф, который сначала родился как товар, и они ужаснулись, что полилось на экраны. И тогда самые крупные фирмы-производители собрались вместе и, являясь патриотами своей страны, приняли добровольно для себя так называемый «Кодекс Гейса» (Гейс – один из производителей, который предложил текст). В этом кодексе были отмечены самые главные вопросы: флаг и гимн государства не подлежат осмеянию, семья – самая большая ценность в стране и рассказывать о том, что семьи разрушаются, не стоит. По вопросам секса и эротики принимали решения. И достаточно долго это сохранялось, только после Второй мировой войны, когда, видимо, нужно было принимать какое-то новое соглашение, оно было не принято и теперь мы видим у них на экранах то, что видим.

Но если мы попытаемся, может, не все вместе сразу, а отдельно кинематографисты, отдельно телевизионщики, отдельно те, кто занимается на телевидении отслеживанием рекламы, сначала для себя принять какие-то законы, а потом собраться вместе и принять решение. Никакая постанова «зверху» нас не спасет.

Володимир Куєвда, етнопсихолог, кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії історії психології Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України: Коли ми говоримо про інформаційний простір, ми говоримо про чиїсь пріоритети. Оскільки ситуація в глобальному масштабі аж надто загострена, то, вочевидь, кожен застосовує свої методи для того, щоб утвердилась ідея. З цього приводу наука не стоїть на місці і існують приховані надзвичайно розвинені технології інформаційного простору, про які ми можемо навіть не здогадуватись. Те, що відбувається в інформаційному просторі – це не хаос. І те, що диктатура тактичних цілей панує, а стратегічних пробуксовує, то я би сказав навпаки: стратегії формуються на ґрунті панівних устремлінь. Ми знаємо моделі ідеологій євразійські, єврейські; як сьогодні знову поляризується світ і стає двополюсним… Тому на нинішній інформаційний простір треба дивитися через призму цих речей. Інформація передусім спрямована на утвердження однієї ідеї і усунення іншої. Я дозволю безапеляційність – на перепоні цих глобалістичних домагань, зокрема в Україні, стоїть культура. Культура в тому первозданному розумінні слова, а не та заманіпульована… Хоча ми всі розуміємо, що це спецтехнології, і досить потужні. З цього погляду найпримітивніші психотехнології, які застосовують в інформ. просторі, заковтуються нашим споживачем, як дешевий сир в мишоловці. Ось проект Савіка Шустера – масштабна відкрита провокація. Мета – зіткнути провідних діячів політики, культури, і не ставиться мета конкурентного добору програм виходу з ситуації, а навпаки – хто гірше.

Я є автором курсу для вищої школи «Психотехнології в політиці». Хотів би заглибитись з цього приводу в те, що є культура і те, що є некультура. Культура – це неодмінно успадковане, всі ми детерміновані, ми наслідок якоїсь причини і наші попередники були наслідком причини. Екстраполюючи себе у минуле, ми доходимо до ідеї початку світу. …Японці кажуть так: що традиційність, яка є законом для життя світу, подібна до дихання людини. Я вдихаю від батьків, передаю дітям, діти вдихають від мене і своїм передають. Висновок цієї японської мудрості: неможливо зберегти життя, зупинивши дихання. Тому які б модерні і ультрамодерні зразки культури не були – вони мають іти у розвиток традиційного. Теза про те, що культура є етнічною – незаперечна. Теза про те, що людини поза етнічними ознаками не буває, прописана в енциклопедіях. Ці ознаки є більш приглушеними, або більш яскравішими. Вже те, що представник якоїсь культури мовить якою мовою і їсть не паличкою, а ложкою, то це вже ознаки етнічної належності. Тому ця етнічність, яка включає ментальність, смаки, сформувала нашу систему естетичного і неестетичного, красивого і потворного, добра і зла.

Те, що нам накидається, моделюється дуже потужними генераторами з конкретною метою – знекровити, оскільки культура заважає… Культура є основний генератор імунності. Є культура і мова – а «звичай» в латині morаlis звучить. Мораль, мова, знакова система, культура. Це все синоніми. Тому природне нехтування мовою межує з моральністю. Всі ці речі задіяні в теорію інформаційно-психологічної війни, яка має дуже строгу структуру, науково обґрунтована і передбачає три принципи ведення війни – 1) утаємниченість (кінцева мета інформаційної війни – змістити всі орієнтири, не треба танків, ракет, бомб, тоді народ, перепрошую, перетворюється в сукупність бидла); 2) невідворотність; 3) усі руйнівні дії війни мають сприйматися жертвами як благо.

Кілька позицій із проміжних цілей, що планується зробити з людиною в процесі ведення інформаційної війни:

  • різке протиставлення інтересів держави і прав людини. Ми знаємо все, про права людини, тільки про інтереси народу нічого не знаємо;
  • нігілізм у ставленні до закону;
  • зневажливе ставлення до праці;
  • повний зсув моральних орієнтирів: ми не знаємо що робити, куди бігти, що гарне, що погане;
  • презирливе ставлення до патріотизму;
  • забуття минулого як ознака політкоректності, мовляв, навіщо ворушити минуле, будьте толерантними до минулого, закликають нас. Ми дійшли до того, що професор історії, завідувач кафедри історії Києво-Могилянської академії Наталія Миколаївна Яковенко публічно на круглому столі заявляє: історична пам’ять – це міф, що хочеш, те й сконструюємо. Це те саме, що корінь відрубати від дерева;
  • зміщення естетичних уявлень, а естетичний ідеал твориться впродовж віків;
  • романтизація кримінального способу життя;
  • звикання до непристойності та вульгарності;
  • природність неуцтва.

Таким чином, те, що діється сьогодні в інформаційному просторі України, це не хаос – а системна акція, яка має конкретні цілі – неоколонізація і вона починається з інформаційного простору, оскільки інформація – це влада.

Жанна Кюрне, автор фільму „Ми і Всесвіт” (Марсель): Мы Вас поздравляем, во Франции таких круглых столов нет. Франция давно находится в состоянии власти денег. Поэтому такие глубокие серьезные исследования, это основа всего того, что владеет миром. Наша маленькая ассоциация, которая состоит из 2 тис. человек – надающая помощь детям, бедным, объединилась под одной темой – уменьшить количество агрессии и всего того плохого, о чем говорили на телевидении. Думая о будущем поколении, а это беда во всем мире и сейчас накрыло волной и Украину, мы обратились в ЮНЕСКО, к мадам Шерак, к мадам Даско – министру культуры, и наш общий разговор увенчался успехом, потому что действительно вышла великолепная статья в газете, которая говорила о серьезных изменениях на телевидении во Франции до 9 часов вечера. Это единственное, что помогло остановить поток агерссии и денежных фильмов. Это очень тяжелый шаг. И если не обратиться в правительстве к культурным, духовно высоким людям, то это можно говорить всю жизнь и так остаться за этим круглым столом с этими культурными людьми, которые переживают всем сердцем. Только четкие законы, прописывающие информацию об охране детей и молодого поколения, могут дать какие-то результаты.

Володимир Куєвда: Приклад Швеції. Панує на екрані позитивний досвід, зразки, моделі, на які треба рівнятися. І різко, нищівно викорчовується сатира, гротеск і все те, що заважає суспільному життю, культурі. У мене є це положення на 6 сторінках. Те, що робиться у нас, – з точністю до навпаки.

Лідія Буцька, голова Всеукраїнської асоціації споживачів інформації: У 2001 ми звернулися до суспільства зі сторінок газет і екранів телебачення з цитатою «У світі йде війна, інформаційна війна, коли людей вбивають не стільки фізично, скільки морально, етично, інтелектуально». При всіх наявних арсеналах телебачення – видовищність, авторитетність, регулярність, асоціативність та ін. воно привчає до наркоманії, хамства, безкультур’я, вселяє агресивну, безпринципну, егоїстичну, конфліктну поведінку і таке ж вирішення життєвих проблем. Нав’язують продукцію, вживання якої, і це доведено, веде до ожиріння, раку, атеросклерозу, пропагують спосіб життя та спосіб думок, який виключає спорт, навчання, роботу як таку, замінюють людські душевні й духовні цінності порожнім і швидкоплинним задоволенням інстинктів і дрібних честолюбних бажань.

Головною темою новин стають трагедії. Що відбувається, коли людина отримує таку інформацію? Оскільки перша інформація йде негативною, то і вся інша, яка йде за нею, сприймається як вибух. Відмічено, що діти, які часто переглядають жахи, позбавляються частини своїх найважливіших інтересів і функцій, їх емоційне життя збіднюється, що призводить до ранньої й односторонньої інтелектуалізації психіки. Результати низки досліджень, проведених в США, свідчать, що телепередачі, фільми, що містять акти насильства, є причиною 15-30% актів насильства, що здійснюються в реальному житті. До реалізації телеагресії особливо схильні діти і підлітки. Телебачення і негативно впливає і на моральність – наприклад, 90% статевих зв’язків, показаних на телеекрані, не знаходяться в шлюбі. Глядач в Україні кожні 16 хвилин може бачити сцени насильства. У прайм-тайм – з 19 по 23 годину цей проміжок зменшується до 12 хвилин, в Росії цей показник складає 15 і 10хвилин, в США – 15 і 6.

Граючи на таких негативних проявах людської психіки як цікавість, заздрість, ревнощі, страх, агресія, зарозумілість, жадання влади, руйнують психіку глядача. Оскільки нічого, крім психологічної порожнечі, безвиході і злості не несуть.

Сучасний інформ. простір проводить чужу українській свідомості ідеологію, створює небезпечні для суспільства мотивації вести нездоровий спосіб життя. Споживач на сьогодні немає впливу на інформаційний простір. Нам завідомо пропонуються руйнівні, небезпечні для здоров’я товари і технології. Наш сучасний інформаційний простір – є агресивно-провокуючим, нав’язливим, надає брехливу інформацію, маніпулює підсвідомим бажанням низького духовного рівня. Ніхто на сьогодні не несе відповідальності за результат реклами в пропагуванні нездорового способу життя. Інформаційний простір формує споживацькі тенденції в суспільстві і знижує творчу, духовну, оздоровчу активність і мотивацію споживача. На сьогодні відсутня повна інформація про продукт, що, до речі, є головною вимогою прав споживача у світі. Відсутня інформація про продукти, які руйнують, а саме вплив продукту на здоров’я, його склад, генетично модифіковані й заборонені додатки, вміст алергенів та канцерогенів.

Володимир Куєвда: Потрібно звернути увагу на проблему психічного здоров’я. Дякувати Богу, ВООЗ (Всесв. орг. охорони здоров’я) констатувало цю проблему як рівнозначну проблему з тілесним (фізичним) здоров’ям і те, що робить сьогодні медіапростір, це вбивство нашої душі. А розлад психічний веде до розладу тіла.

Микола Прокіпець, заслужений діяч мистецтв Республіки Карелія, член Спілки журналістів РФ, режисер, актор, театральний критик, головний редактор художніх програм Петрозаводського TV, керівник Театру Поезії „CREDO”: Мне бы хотелось соединить то, о чем мы говорим, с тем, что мы делаем. Я много лет работал на телевидении и хорошо себе представляю, как это делается. Не знаю, как в Украине, а в России все меньше програм художественного значения. Связано это с тем, что появляется множество частных приватных каналов, которые пребирают на себя потенциальную публику. Но по материальным соображениям, они не в состоянии иметь у себя специалистов, хорошо знающих культуру, искусство, умеющих вести такие передачи. Художественное телевещание сокращается, социально-политическое увеличивается. Кто делает социально-политическое вещание – вы знаете. Журналисты – такой народ, подай жаренный факт и чем он жаренней, тем он будет известней, он делает себе имя на этом. Вот здесь и зависит все от общей культуры человека, который дает такой материал. Если у него есть внутренняя культура, если он стоит на этом базисе, он никогда не позволит себе хамский материал или скользкий.

…В приоритетах государственной политики России нет культуры. В приоритетах, объявленных в последнее десятилетие, – это медицина, пенсии, жилье. Объявлен, правда, Год русского языка, но это так – для раскраски. Сегодня в России приоритетов культуры все меньше и меньше, и все страшней становится. Россия входит в число государств, где в школе не изучается национальная русская культура. Ни одно государство не позволит себе такой розкоши. А что такое культура – это ее язык, письменность, все те достижения, которые накопились за многие века поколениями. То есть мы теряем, теряем и теряем.

Если возвратиться к фестивалю, то мы видели много фильмов, из многих стран – китайцы, швейцарцы, украинцы, россияне, всю эту массу – 87 фильмов можно разделить на фильмы-экстраверты и фильмы-интраверты. То есть фильмы, направленные в социум, повернутые к человеку, к его проблемам, пытающие решить и помочь решить или хотя бы поднять вопрос о проблеме и фильмы, которые направленные во внутрь художника, который решает свои художественные задачи, который пытается реализовать личное художественное направление. В общем нам нужны и те, и другие, но на данном этапе государственного развития на первый план должны выдвигаться вопросы эстетики, этики, толерантности, потому что все они касаются людей, независимо от их национальности, профессиональной принадлежности, личной привязанности. И в заключении я бы хотел призвать всех, где бы мы не работали, в каком бы месте мы не находились – или в Министерстве культуры, или в СМИ, помните о том, что вы представляете культуру нации в своей профессии, будьте толерантными, и тогда у нас все получится.

Володимир Куєвда: Держава має бути приймачем зворотного зв’язку знизу. Цього немає. …Є два фільми – Сергія Марченка, його фільм «Спомин забутого неба» уже 10 років лежить без руху. Але та аудиторія, яка дивиться його – це не те що зачарування, важко передати потенціал впливу. Йдеться про космогоніку, космологіку, джерела коріння культури. Принципово ніхто не хоче взяти і запустити в прокат. І другий фільм – доля фільму Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепи» під примітивною причиною – він провалився.

Вадим Костроменко: …Є технічна проблема. До того, як ми прийняли незалежність, в Одесі було 50 кінотеатрів. Сьогодні 6. В Одеській області була розвинена кіномережа – нічого немає. …І якщо ми своє Міністерство культури й мистецтва перейменували в Міністерство культури й туризму, то що хотіти?

Адрій Кокотюха, письменник, «Телекритика»: Я почув ті програми, які шкідливі, хоча половину вже давно не йде в ефірі. Єдине, що я ще не почув, що ворог всього живого – це «Бригада». Мені цікаво, що, крім програми «Сільський час», буде корисно саме для українського телевізійного простору?

Людмила Авескулова, президент Всеукраїнської громадської організації “Ліга культури” (веде роботу круглого столу): …Це питання альтернативи. Якщо Ви читаєте прес-реліз далі – то це пошук виходу із ситуації. Але якщо є у когось відповідь – то відповімо.

Олена Ліщинська: Науково і юридично обґрунтувати „забруднення” дуже важко. Створити експертизу взагалі, наскільки воно шкідливо. Наприклад, якщо відбувся у когось агресивний зрив і це викликало кіно – довести неможливо. Тому ми повинні використовувати ті ж засоби, які використовують наші опоненти. Ми ще не намагалися наповнювати ефір конструктивом. Ми тільки вибудовуємо концепції. Тому не треба розуміти нас так, що ми критикуємо все, що є, а треба створювати конструктивні речі.

Микола Проданчук, член-кореспондент Академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор: Нам поставили питання рубом. Ми описали проблему, більшість із нас досить добре орієнтується, і ми можемо сказати, що це проблема національної безпеки, так само як чума чи холера. На жаль, є проблема з підміною понять і профанацією. Я виступаю як лікар, який займається профілактичною медициною – запобігань всьому тому, що може вплинути на здоров’я людини – її фізичний, психічний і моральний стан. І якщо цьому слідувати, можна прийти до того, заради чого ми зібралися – щоб виставити критерії. І цей засіб є універсальний. Перша заповідь від Гіппократа – не нашкодь. Проблема біоетики виникла тому, що ті професії, які дуже близько підійшли до втручання в живе, не маючи виховання «не нашкодь», не знали межі, куди можна входити, а куди ні. Це як рух, який виник після атомної зброї, коли фізики зрозуміли, що в їх руках опинилися такі ресурси, що можуть знищити людство. Тоді вже вступили в силу етичні принципи, незалежно від професійних підходів. Ці етичні принципи на критичному рівні врятують людську цивілізацію. Тому те, про що говоримо і те, що ми плануємо створити, не може створювати альтернатив. Це не наша задача. Це задача творців передач, книг і всього іншого. Ми можемо лише виставити критерії, що є шкідливо і що воно не повинно потрапляти до споживача. А казати «ні», роби так – це не наша справа. Ми цензори. Це не просто – давай заборонити все.

Перейду з біологічного рівня на медичний. Якби не було цензури, не було б нічого живого. Всі сьогодні згадували імунну систему. Імунна система – це цензура. Коли є щось чужорідне, імунна система його знищує. Якби не було імунної системи – не було б розвитку видів як таких. Цензура в цьому розумінні є запорукою прогресу. І коли ми говоримо зараз «екологія», це модно, це спосіб співжиття в одному домі. А для того, щоб можна було співіснувати в одному домі, хай це буде біосфера, ноосфера, звичайна квартира, існують правила поведінки. Так от з токи зору медицини, зокрема гігієни, то правила поведінки дуже прості – треба помити руки перед їдою, щоб вберегтися від ризику захворювання. Це доказане і вже не потребує перегляду. Те само з етикою. Бо фактично, на мій погляд, етика – це ті самі правила поведінки, тільки на рівні суспільної поведінки. І якщо ці правила, «табу», ця етика – чи емпірично доведені протягом багатьох поколінь, чи при використанні зі знань наукових, що це приведе до шкоди. Чому це приведе до шкоди – не потрібно знати, воно вже доведене. Знадобиться декілька поколінь, щоб довести, що воно зруйнує все вкрай і треба видумати таке ж саме. Після цього нікому вже буде створювати такі правила.

Коли ми зараз говоримо про інформацію як потенційно небезпечну тактику. Ось вступ України у СОТ. Оскільки я є експертом кількох угод, одна з яких – санітарні заходи. Що це таке? Всі країни світу, які домовилися про відкритий ринок і не перешкоджати торгівлі, якщо є бар’єр нетарифний, то він має бути науково обґрунтований, виходячи… і тут дається кожній країні суверенне право самій встановити рівень захисту здоров’я свого населення. І якщо країна вважає, що вона має захистити своє населення від впливу чогось небезпечного, от, зокрема, пляшка води. Якщо населення України буде отримувати додаткову дозу радіонуклідів у цій воді, то для українського населення це буде більш небезпечно, ніж для населення Канади, де немає проблем з наслідками чорнобильської аварії.

Так от ми маємо, не дивлячись на глобалізацію, на входження до світового економічного простору, політичного, не шукати хто винен, а використати інші інструменти, абсолютно за правилами світового співтовариства, поставити бар’єр на цьому, навіть якщо це стосується ІП. Тут потрібна робота інтелігенції, крім нас це ніхто не зробить. От в гігієні доведено, що рівень свинцю в молоці допустимий такий-то, вище – небезпечний. Хто привіз молоко з вищим рівнем, його на ринок не пускають. Так само треба зробити і для інформаційного простору як потенційно небезпечного фактора. Треба встановити той рівень, через який проходити не можна. Це може бути часовий, просторовий, за змістом рівень. Ми маємо суверенне право цей небезпечний фактор поставити в рамки. Коли в нас буде науково обґрунтований підхід, не думаю, що хтось буде заперечувати конституційні права людини і громадянина в країні, який має право на безпечні для життя і здоров’я умови існування.

Костянтин Могильник, керівник громадської організації «EQUITES»: У 2003 році ішов проект на каналі „Інтер”. Це було телевізійне шоу, яке готувалось як екологічне шоу – йшлося про взірці гармонійної взаємодії людини з природою. Коли проект прописувався в такому смислі, ми проводили переговори з декількома телеканалами в Німеччині і Україні. Ми отримали відповіді: то, что ти делаешь, слишком умное и слишком доброе. Рейтинга нет. Не йшлося про якийсь заколот проти країни, це просто гроші, які потрібні каналові, щоб існувати. Тому ми мусили йти на компроміс і програма вийшла трохи зміненою.

Нам потрібне телебачення, яке не залежить від рейтингу, не залежить тільки від грошей. В Європі є повно прикладів. На Україні потрібно створити незалежне медіасередовище, особливо, спрямованого на молодь. Можливості для цього є, можна створити і журнал, і портал, школа мандрівників…

Людмила Авескулова: Якщо ми вживаємо такий термін як „незалежний”, то ми дуже помиляємося. Воно має бути дуже залежне від наших суспільних потреб і цінностей. От якщо ми визначимо це, тоді і з’явиться засіб, ресурс для передачі цієї потреби.

Микола Проданчук: Якщо будуть критерії „не нашкодь”, то багато із тих рейтингових, але шкідливих передач, випадуть, утвориться вакуум.

Станіслав Коренбліт, композитор, режисер, (Росія): Было бы очень легко заменить десять заповедей на «не нашкодь». Есть заповедь – не убей, справа – не воспевай убийство, не любуйся убийством. Не возлюби жену ближнего – не смакуй. Чтобы не как в фильме «Бригада», там смакуется, население сочувствует бандитам и в конце не хочет, чтобы они понесли законное наказание. У работников культуры, образования, СМИ должны слева лежать эти десять заповедей, а справа та программа, которую они хотят сделать. Это и есть цензура. То слово, которое мы 15 лет боимся.

25 апреля, ровно год назад я беседовал с дважды героем Советского Союза, летчиком-космонавтом – Севастьяновым… Растение растет на земле корнем к земли, а ростком в сторону света. Они вывозили в свой 63-дневный полет в 75-ом году, чтобы узнать, как поведет себя растение, когда отсутствует источник гравитации. И выяснилось, что росток рос в сторону лампы, корень – строго в противоположную. Включая лампу в другом месте, изменялся рост ростка. Когда они включили рассеянный источник света, то есть у растения не оказалось конкретного источника света, растение перестало расти, оно запуталось. Эта аллегория очень кстати. Потому что когда сменили эти 10 источников света, подменяя инновационными проектами… При этом наши дети в течении 15-20 лет растут без устойчивого источника света, они остановились в росте. Мы пожинаем плоды.

Людмила Авескулова: Закон в первую очередь – это защита человека от самого себя, от свого вырождения. И если мы говорим о 10-ти заповедях, то это ориентиры человеческого. И если говорить о Нагорной проповеди, то мы еще находимся в таком состоянии, что еще не реализовали задачи Ветхого Завета, первичные задачи человечества. Не говоря уже о тонких задачах, о том психическом здоровье, о котором говорим. Мы телесно еще не продвинулись, чтобы решать проблемы психического здоровья.

…Головне сьогодні, дати людині можливість розпізнавати, щоб вона була захищена тим, що для неї є корисним, а що шкідливим. Це є задача діалогу з суспільством.

Олександр Шокало, голова Всеукраїнської громадської організації «Українська взаємодопомога», Міжнародної громадської організації «Четверта Хвиля», культуролог, шеф-редактор часопису «Український світ»: Як люди навчилися говорити, вони стали заговорювати всі проблеми. Ми показуємо свій розум, своє вміння, особливо в минулому, а є протилежний принцип, духовний – мовчання. Його використовували багато людей. Для чого це робиться? – Щоб сконцентрувати думки. І наш круглий стіл – щоб концентрувати думку.

… Щоб пізнати життя – не треба займатись розщепленням його на всіх рівнях. А якщо ми говоримо про людину, її духовну культурну сутність, то треба займатися питаннями духовними, пізнавати психіку людини, а це є культура – центральна нервова система. Що потрібно для нашої центральної нервової системи для саморозвитку? Є класичне визначення культури – культура – це шлях душі до самої себе. Педагог наш вчив, що перш ніж навчити людину, потрібно навчити її розрізняти прагнення душі і потреби організму – прагнення душі жити і потреби організму – бути. Органічні потреби в нас переважають в житті. Всі наші потреби повинні бути підпорядковані саме процесам, які відбуваються в житті людини і які спрямовані до світла (прекрасний приклад навів колега про росток). Дві третіх в людському житті повинна займати саме ця духовна інтелектуальна робота. Одна третя – це наші органічні потреби. Якщо б хоча наближається половина на половину – хаос. Якщо ми говоримо про тих, хто заробляє на цьому гроші, зрозуміло, що задоволення органічних потреб коштує великих грошей, для задоволення духовних потреб – їх багато не треба. Спекуляцій на цьому і виробництва ерзац-продукту, – так. Отже, іде підживлення органічних потреб, які пожирають все єство. Це та чорна діра, яка втягує всю енергію життя.

Якщо говоримо про десять заповідей, то, як казав наш філософ Сковорода, – чим більше законів, тим більше беззаконня. На кожну заповідь є контрзаповідь. Наші традиції в культурі сонцесповідування принцип один – моральність. Ми говоримо про етику сьогодні, то це норми, які в певному середовищі приймаються. Є етика своя у бандитів, ще інших соціальних груп. Але коли ми говоримо про мораль, то інше від етики – це та цінність безвічна, про традицію, яку не варто доводити чи вона правильна чи неістинна. Тому що істину людина пізнає в практиці. І якщо відкривається цьому світлу, то світло в неї ввійде. Тому якщо говорити про закони зрілості духовної людини, співвідношення органічних і духовних потреб, то це істинна думка, правдиве слово і добродіяння. Ця практика існує позачасово, незалежно від політичних систем. За цим принципом прагнув жити Сковорода, Толстой… Цей принцип триєдиної зрілості універсальний, він в будь-якій ситуації людині дає орієнтир. Він допомагає звільнитися від упереджених думок, нав’язливих ідей, ілюзій, авторитаризму, тоталітаризму, це орієнтованість на світло. І я окреслив свою тему „Виробництво й поширення українського культурно-інформаційного продукту для забезпечення самовідтворення і саморозвитку нації”, то духовно-біологічне творіння – людина потребує якісної поживи – як біологічної, так і духовної. Хоча за радянських часів формували людину, яка мала споживати енергетичну поживу, тоді вона добре працює, велика віддача як від живого робота. А зараз ситуація в країні – недобір білкової поживи – майже половина. Як діти будуть розвиватися, наскільки вони будуть здорові, інтелектуально потенційно придатні для формування нового суспільства. І так само духовна пожива має забезпечити людині духовно-інтелектуальні процеси, де духовне на два порядки вище від органічних потреб. Так влаштований світ.

Володимир Бєлий, педагог, керівник Херсонського РЦ «Ліги культури: …Що робити для успіху в інформаційному просторі, особливо для молоді – потрібно зробити стрибок до якісного насичення вчительського, викладацького простору. Ми подивились, яку інформацію отримують наші старшокласники в часовому зрізі. За тиждень – понад 100 годин, щодня понад 14 годин. Як вона розподіляється 29 % – на педагогів, 14 – від ровесників, телебачення – 10%, музичний супровід – 10%, Інтернет – 10%, музична література – 9,8%, інше – 14%. В сумі 59% старшокласник сприймає від прямого живого контакту. Щодо інших ресурсів, електронних носіїв інформації, діти самі вибирають.

Крім вектора, який працює від медіа до населення, працює інший вектор, на який не дуже звертають увагу, від населення до населення. Тому вплив вчителів, який і так за часом дуже сильний, має бути і за якістю сильний. Дуже важливими є предмети мова, математика і історія. Відповідно до змісту історії, яку вивчають всі класи, от для прикладу Турченко, маємо тільки 13% обсягу матеріалу, який присвячений культурі та духовності. Все інше – війна і боротьба за владу. Якщо підручник історії змінити якісно і робити акцент на продуктивну розумову діяльність, таке середовище буде чекати відповідного продукту. Як казав Жванецький: розумні люди теж хочуть щось бачити по телебаченню. Буде запит соціальний, спрямований на пошук продуктивного й цікавого.

Володимир Куєвда: Ще відповідь пану з «Телекритики». Все просто, збираються фахівці і вибудовується ієрархія цінностей для інформаційного простору. Що перше, що двадцяте, що соте, що тисячне. Держава зобов’язана доносити життєзабезпечуючу інформацію до кожного громадянина. Не дати можливість доступу, а дати можливість донести її, засвоїти. Так написано в Конституції… Оскільки держава цього не робить, тому й ми тут зібралися.

Людмила Авескулова: Ми тільки почали спілкуватися, а за нами тягнуться шлейфи інших питань. Ми обмежили сьогоднішню зустріч саме проблемами нашого інформаційного простору і спробувати розібратися, як нам діяти, як найти цінний зворотній зв’язок із суспільством, який так необхідний. Тому ми підготували тези цього відкритого листа суспільству саме для того, щоб разом спробувати вчитися до кожного з нас звертатися і як до члена суспільства. Ви кажете про державу. Але тільки суспільні інституції мають визначити стосунки з чиновниками або з державними менеджерами. Ми маємо визначити, куди нам рухатись, як, а вони мають забезпечити оцю концепцію нашого розвитку. Тоді все стане на свої місця. Ми маємо вчитися про це говорити, вибудовувати суспільні форми перенесення цієї інформації, отримання зворотного зв’язку. Не так, що цільова група зібралася і все в закритій формі розумно написала. З термінологією ще треба попрацювати, і навіть слів не вистачає, щоб вони не були викривлені, спаплюженими, щоб вони не мали подвійних стандартів. Наприклад, я ставлюся до поняття етики як до науки про моральність. Людяність, а тут говорили, що ним користуються зараз уже кримінальні структури. Якщо ми цим шляхом підемо, то взагалі потрібно нові слова шукати. Ми маємо суттєво повертатися до слів або випрацьовувати абсолютно нові категорії.

Іван Сергієнко, режисер, заступник директора кіностудії О. Довженка, колишній працівник австрійського громадського телебачення: Мені здалося, що ті перестороги, якими Ви користуєтесь і кажете, що треба цензурувати, що воно не має місце бути – це позаминулий день. Цнотливості вже нема. Наші діти позбавляються її не через те, що це навішують нашим дітям, вони самі знаходять… в Інтернет. Можна цензурувати все і ми опинимося в закритому суспільстві. Тому питання не в тому, щоб довше зберігати цнотливість, а потім це все гепнуло на голову, а вже варто оцінити як дещо відкрите, яке вже існує як феномен. З цим треба жити, але жити яким чином? Оці вказівні дороги, якими чином з цим жити, якщо воно є у світі, в наших тілах і душах – це найголовніше питання. Чи бути в страху перед тим, що воно є і десь чигає на нас, чи розумувати над цим, чи знати як з цим боротися і чи боротися взагалі… Значить, або ми демонізуємо наші страхи або позбавляємо сили…

Організатор – Всеукраїнська громадська організація «Ліга культури».

Перейти до обговорення

 

Без коментарів