Учасники міжнародного круглого столу

«Основні тенденції реформування освіти в індустріально розвинутих країнах і реалії українських реформ»: аналітика
і пропозиції учасників круглого столу

Круглий стіл ініційовано ВГО «Ліга Культури» і проведено спільно з МНОМС України 17 серпня 2011 року з метою пошуку шляхів поглиблення і вдосконалення реформ освіти, яка є ключовою ланкою перетворення України на сучасну економічно розвинуту і соціально комфортну країну на основі ідеології людяності.
Учасниками Круглого столу були досвідчені професіонали, якими напрацьовано і озвучено бачення ключових питань щодо процесу реформування середньої ланки освіти.
Середня школа є визначальною в системі освіти, бо це є єдиний суспільний інститут, через який проходить все підростаюче покоління.
В процесі обговорення виявилось, що визначальними ланками середньої освіти, від кардинального реформування яких залежить ефективність реформ, є:

• зміст середньої освіти;

• характер і якість професійно-педагогічної діяльності педагогів;

• управління освітою.

І. Вчитель — ключова фігура середньої ланки освіти
1) Можна означити термін, з якого у школі можуть працювати тільки вчителі, які:

• Мають освіту на рівні магістра.

• Крім української і російської володіють англійською мовою.

• Володіють ІКТ.

2) Оплата вчителя має бути не за кількість навчальних годин, а за робочий день (6 год.), який включає всі види роботи з учнями: викладання, консультації, індивідуальну роботу, позанавчальні форми взаємодії, керівництво проектами, підготовку до уроків та ін.
3) Щоб підняти вчительство на такий професійний рівень, необхідно:
а) При вступі на педагогічні спеціальності психологічна діагностика, яка має визначити відповідність особистісних властивостей абітурієнта завданням професійно-педагогічної діяльності.
б) Основою навчання на педагогічних спеціальностях має бути творча педагогічна майстерня під керівництвом майстра педагогічної справи (викладача або вчителя).
в) Диплом про закінчення вищої освіти вручається після річного стажування в навчальному закладі. Вступ до аспірантури можливий лише після стажування.
г) Визначити умови переходу вчителів з навчального середовища ВНЗ у середовище професійно-педагогічної діяльності.
д) розробити і оприлюднити Кодекс честі вчителя.
4) Вирішення цих завдань можливо лише за умови заробітної плати  вчителів не менше ніж 800 євро на місяць, однакової для всіх. Доплата призначається лише за роботу з дітьми з особливими потребами і наявності звань «Заслужений вчитель» і «Народний вчитель».
5) В педагогічних вишах мають готувати лише педагогічних працівників і ці навчальні заклади мають вирізнятися культурою стосунків, атмосферою щирості, довіри, творчості, командним духом.
6) У вишах (незалежно від спеціалізації) має бути теоретико-практичний курс «Основи цивілізаційної культури», що сприятиме вибудові культурних зв’язків у суспільстві, його єдності у побудові майбутнього.
7) Потребує кардинальних змін система підвищення кваліфікації вчителів. Вчитель має вибирати форму такого навчання, наприклад: стажування у висококваліфікованого вчителя, яке має завершитись осмисленням і описом його досвіду; підготовка самостійної творчої роботи за обраною темою і її захист; навчальний курс у вищому навчальному закладі, де вчитель на визначений термін навчання обирає кілька модулів різного змісту, пов’язаних з методикою викладання, новими науковими досягненнями, психолого-педагогічний та ін.

ІІ. Зміст середньої освіти
1) Треба «розвести поняття «стандарти школи» і «зміст навчальних галузей». Тоді стандарти школи, як ми це можемо бачити у Німеччині, Фінляндії, Швеції, Канаді та ін., включають завдання «знайомити підростаюче покоління з основами нашої культури: наукою і технікою, релігією і філософією, мистецтвом, музикою і літературою. Бути освіченим — означає вміти освоювати ці основи як індивідуально, так і разом з іншими, шукати відповіді на питання про сенс життя і цінності, бути прихильниками демократії, розуміти і вміти користуватися методами науки і формами естетичних образів (…) Допитливість, дослідницький дух, радість пізнання і серйозність є передумовами для активного «освоєння світу», що є сутністю освіти».
А зміст навчальних галузей має бути описаний відповідно ступенів розвитку у вигляді конкретних цілей і має бути доступним кожній дитині.
2) Зміст навчальних галузей має включати не тільки межі (кількість) навчальної інформації, а й дослідницькі завдання, поняття совісті, відповідальності, людяності.
3) Сьогодні школи перевантажені академічними текстами, які не зрозумілі більшості вчителів і нікого не надихають на творчість. Педагогам потрібні зрозумілі, яскраві, надихаючі на творчість тексти.
Ось зразок такого наукового документа — Стандарту школи, розробленого німецькою спілкою вчителів молодшої школи і об’єднанням шкіл реформ-педагогіки.
«Наші стандарти створюють і уточнюють наше уявлення про хорошу школу і тому висувають високі вимоги. Всім цим вимогам повністю не може відповідати жодна школа. Педагогіка принципово орієнтується не на те, що має бути. Наприклад, розумне і мирне врегулювання конфліктів ніколи не може бути гарантованим, але має вважатися стандартом. Наші стандарти є більш важливими, ніж стандарти предметного навчання (…) Сучасна тенденція вимірювати якість роботи школи тільки результатами централізованих предметних тестів, з нашої точки зору, є педагогічно і дидактично контрпродуктивною. Хороші школи можна пізнати по тому, як там вибудовані стосунки людей один з одним, як відбувається і чим супроводжується навчальний процес. Хороші школи (в тому сенсі як ми їх розуміємо) теж створюють умови для хорошої успішності своїх учнів. Але хороші результати успішності не обов’язково вказують на хорошу школу, тому що вони можуть бути досягнуті з допомогою засобів, неприйнятних для хорошої школи. (…) Найбільшим надбанням кожної школи є довірені їй діти, такі, якими  вони  є. Вони мають право на те, щоб їх серйозно і гідно сприймали, як окремих, унікальних індивідуальностей. Вони мають право на те, що школа — для них, а не навпаки.
Стандарти для цієї передумови поділяються на наступні рубрики:
1. Індивідуальна турбота, догляд.
2. Індивідуалізація навчання.
3. Розвиток індивідуальних здібностей / інтеграція.
4. Зворотній зв’язок, супровід навчання, оцінка успішності».
В курикулумі початкової школи Фінляндії ви знайдете слова «свобода», «справедливість», «релігія», «майбутнє», «творці майбутнього». У нашому новому стандарті початкової школи цих слів немає, але є 250 вимог до учнів: осмислювати, конструювати, використовувати, вирішувати, формувати уміння і знання і т. ін.
Причиною такого вихолощування змісту навчання є те, що навчання і виховання інтегрується лише на рівні вчителя. Вже на рівні школи і аж до МОНМС і АПН відбувається штучне, неприродне розділення навчальної і виховної (роботи, діяльності). Тому ті, хто пишуть про знання, подумки розраховують  на  те, що про добро, справедливість, гідність мають писати у сусідньому кабінеті.

ІІІ. Управління освітою
Найбільшим гальмом в реформуванні школи є система управління освітою, структура якої залишилась незмінною з тих часів, коли державна система освіти була уніфікованою, не  застосовувались інформаційні технології і управління здійснювали «вручну».
Ситуація ускладнилась політичними процесами. В умовах протистояння різних політичних сил протягом останніх 20-ти років до управління освітою на рівні областей, районів прийшло багато політиків, які не є визнаними фахівцями в освіті, або й не є освітянами за фахом. Міністерство освіти, в якому теж відображаються політичні процеси, відповідно Закону про місцеве самоврядування не може активно впливати на кадрові перестановки на місцях. Тому система управління освітою в країні працює в режимі «гасіння пожеж», які виникають то там, то там, не маючи чітких цілей на довгострокову перспективу і концепції з їх досягнення.
Ніякої індивідуалізації навчання учнів не може бути, якщо школи не матимуть достатньої для цього свободи.
Проблеми наповнення класів, поділу на групи можуть регламентуватись з точки зору бюджету. Наприклад, якщо при наявності 24 учнів у класі з бюджету не фінансується поділ на групи, при вивченні іноземних мов чи різних практичних занять, то школа повинна мати право ділити цей клас хоч на 4 групи, якщо знаходить можливість фінансування.
За умов незалежного оцінювання треба надати право вчителям навчати дітей без бального оцінювання до 7-го класу. Тобто вчитель може навчати учнів без бальних оцінок, але наприкінці навчального року вони проходять процедуру незалежного оцінювання.
Вчителі мають досягати означених навчальних цілей на кінець навчального року, але в межах навчального року мати свободу в розподілі часу на вивчення тієї чи іншої теми. Девізом ефективного управління має стати: «Свобода процесу — контроль результату». У нас зовсім не застосовуються методики управління, використовувані в Європі вже 20 років: евалюація, пілотування. В системі управління освітою на всіх рівнях переважає авторитарний стиль спілкування.
В гуманітарній сфері використовуються переважно три мови (за стилем): наукова, педагогічна і політична.
Наукова мова найбільш прийнятна для спілкування науковців, для осмислення процесів на високому рівні абстрактності. Політична мова за красивими, правильними словами приховує смисл  намірів. На жаль, саме вона переважає в управлінні освітою.
В педагогічній сфері, на всіх рівнях, від вчителя до міністра має панувати педагогічна мова. Мова щирості, довіри, поваги. Без цього оновлення школи неможливе.
Найнагальніші зміни, які мають відбуватися в управлінні, без яких реформування неможливе.
1) Експерти країн, де успішно відбувається реформування останні 10—15 років єдині в тому, що реформи «згори» неможливі. Форми, які обрало наше міністерство для залучення до процесу реформування фахівців «знизу» себе не виправдовують. Коли черговий документ розміщується для обговорення в Інтернеті і ЗМІ — до цього процесу долучається величезна кількість людей зі своїм індивідуальним (часто не професійним, дріб’язковим) баченням. Фахівці МОНМСу отримують велику кількість роздумів, інформацію, яку неможливо детально опрацювати і вилучити з цього масиву корисні ідеї. Треба працювати з громадськими організаціями. Жодна з них не може претендувати на представництво всього суспільства, але є певним його зрізом. Громадські організації залучають фахівців, проводять експертизу, обговорюють і подають свої пропозиції до міністерства.
Зараз при МОНМС не склалась Громадська рада, бо заявки на участь у її роботі подала така кількість організацій, що їх разом і зібрати неможливо. Але серед них можна вибрати певну кількість організацій, де є компетентні фахівці в гуманітарній сфері, і запропонувати їм співробітництво.
2) Чітко визначити ті складові системи освіти, де неминуче треба утримувати управлінську вертикаль. Все інше треба віддати на відповідальність шкіл, забезпечивши досить високий рівень свободи вибору. В зв’язку з цим потрібно зовсім нове Положення про середній навчальний заклад.
3) Бюджет освітньої галузі зробити відкритим для громадського обговорення.
4) В умовах гострого дефіциту шкільних бюджетів створити умови для поліпшення навчально-матеріальної бази за рахунок внутрішніх резервів. Наприклад: поєднавши ідею освітніх округів (І. Г. Осадчий), навчання «епохами» (вальдорфська педагогіка) і навчально-виробничих комбінатів можна створювати сучасно обладнані хімічні лабораторії, технічні центри, центри ІКТ та ін., на базі яких вивчатимуть хімію, фізику, ІКТ учні кількох шкіл.
5) Підвищити інформативність сайту МОНМС.
6) Там, де дозволятимуть умови, територіально розвести школи різних ступенів: початкова, основна, старша.
7) Розробити систему морального заохочення вчителів.
8) Визначити групу незалежних експертів, які спроможні якісно, фахово, зацікавлено робити експертизу документів реформування, які готують професійні вчені і працівники МОНМС. Зокрема «Ліга Культури» вважає такими фахівцями Осадчого І. Г., Клепка С. Ф., Паращенко Л. І., Басенко М.І., Зоц В.М.
Експертиза основних тенденцій реформування освіти в соціально розвинутих країнах, яку було представлено учасникам Круглого столу міжнародним експертом Загвоздкіним В.К. та інформація про стратегію реформування освіти в Україні, озвучена начальником департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Єресько О.В.  17.08.2011 р., показала:
1. Україна в реформуванні освіти відстала від передових країн на 10—15 років. Для того, щоб вирівняти це відставання, маленьких, обережних кроків недостатньо. Реформа має бути кардинальною.
2. Без широкого залучення висококваліфікованих фахівців в Україні через громадські організації  та міжнародних експертів зробити це неможливо.
3. Для здійснення такої реформи потрібен консенсус всіх політичних сил. Систему освіти неможливо смикати в різні боки при зміні політичної верхівки. Тому ВГО «Ліга Культури» ініціює підготовку надполітичної програми «Наше майбутнє — діти», пропонуватиме різним політичним силам її підтримати, і напередодні виборів розгорне широку інформаційну роботу в суспільстві з закликом підтримати на виборах лише ті політичні сили, які підтримають програму ефективного реформування освіти.
4. Програма має базуватись на ідеології людяності, яку пропонує суспільству «Ліга Культури».