Віктор Громовий

Слово, яке не перекладається…

У 1993-94 роках я  був учасником програми «Лідери освіти XXI століття» і саме тоді вперше почув слово «курікулум». Перекладач ніяк не міг підібрати цьому поняттю українського чи російського відповідника, тож нам детально пояснили що це таке і далі вже всі вживали це слово без перекладу. Під кінець дворічної програми ми настільки призвичаїлись до нього, що початковий негатив до нового і незвичного змінився на абсолютно буденне,  робоче використання загальноприйнятого у світовій педагогіці терміну. Зараз доля подарувала мені шанс вже у якості консультанта з удосконалення навчального процесу Директорату програм розвитку освіти Міністерства освіти і науки України організовувати процес створення Рамкових основ змісту (Національного курікулуму) загальної середньої освіти. Тож, завдяки Проекту «Рівний доступ до якісної освіти в Україні» тепер є можливість доповнити  наш педагогічний словник новим загальновживаним терміном.

Курікулум – це  система програмного  забезпечення (soft) навчального процесу у школі. На мій погляд, потрібне перезавантаження операційної системи загальної середньої освіти та постійний апгрейд  її програмного забезпечення.

Чому ми знову взялись за оновлення змісту освіти?
Що нас не влаштовує у нинішньому змісті освіти?
По-перше, те, що він є надмірно перевантаженим.
По-друге, те, що зміст освіти дитини визначається ще до того, як вона переступила поріг школи.
По-третє, те, що залізобетонні рамки спущених зверху навчальних програм не дають учителеві достатньо простору для маневру, сковують право вибору та ініціативу учня.
Є ще і по-четверте, і по-п’яте, і по-шосте…

Методологічним принципом відбору змісту  тої чи іншої галузі має бути людиноцентризм.  Це забезпечить відповідну спрямованість навчання: «Людина в суспільстві» (освітня галузь «Суспільствознавство»), «Людина у сфері виробництва»      (освітня галузь «Технології»), «Людина в живій природі» (освітня галузь «Природознавство») тощо.

Втім досить навіть побіжного погляду на екзаменаційні білети, щоб переконатись: живого у прямому і у переносному розумінні цього слова не так багато навіть у курсі біології. Підкреслимо, що «живе» аж ніяк не означає натуралістичне… Ви ніколи не чули розповіді дітей про те як «півкласу знудило» на уроці біології, коли вивчали з «ілюстраціями» та натуралістичними подробицями функціонування людського організму?! «Щоб від нашого курсу «Природознавства дітей не нудило!», – так завершив свій тост Сергій Клепко на неофіційній частині семінару розробників педагогічної моделі цієї освітньої галузі. Способи розмноження плоских і дощових черв’яків стали «притчею во язицях» під час майстер-класу для директорів київських шкіл у Марка Поташника, який відверто потішався над недолугим змістом шкільного курсу біології.

Зайве доводити, що шкільний курс історії України не повинен бути «історією плачів». Там не має бути місця і не толерантним випадам на адресу інших етнічних спільнот, адже маленький українець кримськотатарського, польського чи російського походження не повинен потерпати від того, що його предки «записані» в підручнику гнобителями українського народу. Слід нарешті здолати і рудименти «класового підходу» до інтерпретації історичних подій. Як би звично не звучало стереотипне твердження про те, що єгипетські піраміди збудували раби, воно суперечить істині… Як би не звикла вчителька історії задавати запитання на кшталт «Яке було завдання народу США у громадянській війні!», слід усвідомити, що так не можна вивчати такі трагічні сторінки в історії будь-якого народу як громадянські війни. Це дотепник Станіслав Єжи Лец міг розглядати історію як «зібрання фактів, які не мали б трапитися», ми ж не маємо права пропонувати учням такий підхід до вивчення цього навчального курсу.

Якщо ми говоримо про споживачів «освітніх послуг», мабуть, теж мова йде про унікальний випадок, коли вони часто змушені споживати ті послуги, які не замовляли… Хтось там «на верху» вирішив, що вам слід «проковтнути» саме це, що без визначеної кимсь суми знань вам не досягнути успіху в житті. Тож, сидять тепер у наших перукарнях і магазинах «ерудитки» з кросвордами в руках (ніде, окрім пострадянських країн такого я не спостерігав). Часто звернутись по-людськи до відвідувачів вони не вміють, їх цьому і не вчили, але вони можуть претендувати на членство в клубі «Що? Де? Коли?». Складається враження, що у нас уся система загальної середньої освіти працює виключно на телепроект з тридцятирічною історією «Що? Де? Коли?».

Колись прочитав, що в Ізраїлі є рух на захист гусей, яких примусово напихають кормами та обмежують рухливість з тим, щоб у них виростала якомога більша печінка (це делікатес). Дивуюсь, чому у нас немає такого руху проти примусового «закормлювання» наших дітей явно надлишковими знаннями «вчорашнього дня»!? Невже жорстоке поводження з тваринами є серйозним приводом для протестів, а жорстоке поводження з дітьми навіть не є серйозним приводом для загальнонаціональної дискусії…

Новий курікулум має бути адекватним викликам часу, причому як зовнішнім
(глобалізація, перехід до швидкого світу інновацій, цифрового суспільства тощо) так і внутрішнім (національно-культурне відродження, необхідність розбудови громадянського суспільства, ринкової економіки тощо).

Зокрема нам слід знайти відповіді на такі питання:

• Як вчити дітей ще не існуючим знанням?

• Як допомогти учням опанувати не тільки предметні знання, а і метазнання, знання про отримання знань?

• Як вчити дитину, яка сидить спиною до вчителя (обличчям до монітора комп’ютера або до іншої дитини)?

• Як забезпечити необхідну різноманітність та можливість здійснювати свідомий вибір змісту власної освіти? (досі зміст освіти дитини визначають ще до того як вона переступить поріг школи, а навчання у школі організовують за принципом радянського «общепита»: їж, що дають!)

• Як створити систему індивідуального педагогічного супроводу руху учнів за індивідуальними освітніми траєкторіями?

• Як добитись гендернозбалансованого змісту навчання?

• Як  перейти від «спущених» зверху готових програм до розробки власних програм кожним вчителем для кожного учня?

• Як «підсилювати у дитини смак до життя», розвивати емоційний інтелект?

• Як плекати українця і громадянина світу?

Є чотири типи бачення курікулуму:

• Контентне (змістовне) бачення курікулуму,

• Процесне бачення курікулуму (Що відбувається в класній кімнаті?),

• Планувальне бачення курікулуму (Як планується навчальний процес?),

• Результатне бачення курікулуму (Який набір знань, умінь, компетенцій опановують учні в школі? Що залишиться після того, як усе вивчене в школі буде забуте?).

Усі чотири типи бачення курікулуму мають право на існування. Зрештою головне, щоб на основі аналізу національного курікулуму будь-який учасник освітнього процесу міг легко з’ясувати цільовий, змістовий та організаційний компоненти шкільної освіти.

Про необхідність змін у курікулумі говорять не тільки освітяни. У Національному  університеті «Києво-Могилянської академії» щойно  пройшов Круглий стіл, присвячений феномену Далай-Лами ХIV. Заголовок статті («День» №99, середа, 20 червня 2007)  Клари  Гудзик, про цю подію звучить так: «Далай-Лама ХIV: «Необхідно прибрати зі шкільних програм усі спроби представляти «чужих» у чорному кольорі». Зайве доводити, що це висловлювання має безпосереднє відношення до змісту освіти.